Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

У лютому 2004 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради Луганської області про стягнення недорахованої щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС у розмірі 6833,66 грн.

Постановою Антрацитівського міського суду Луганської області від 01.03.2004, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 05.08.2004, в задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її у порядку, визначеному пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування рішення Антрацитівського міського суду Луганської області від 01.03.2004 та ухвали Апеляційного суду Луганської області від 05.08.2004 та просить винести нове рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник зазначає, що відповідно до вимог статті 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлення виплачується з урахуванням мінімальної заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Нормою статті 62 зазначеного Закону передбачено встановлення Кабінетом Міністрів України порядку застосування цього Закону, а не розмірів компенсаційних виплат. Зазначеним Законом Кабінет Міністрів України не уповноважено зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги та змінювати розмір допомог на оздоровлення, встановлені Законом.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції, з обґрунтованістю якого погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що відповідач при нарахуванні щорічної виплати на оздоровлення правильно виходив з положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , відповідно до яких позивачу, як інваліду ІІІ групи, підлягало до виплати 21 гривень 50 копійок такої допомоги.

Втім, зазначений висновок судів не відповідає вимогам закону, з огляду на наступне.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 1 листопада 1996 року № 9 (v0009700-96) "Про застосування Конституції України (254к/96-ВР) при здійсненні правосуддя", судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що інвалідам другої групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до частини 7 цієї статті, визначається на момент її виплати.

Нормою статті 62 зазначеного Закону передбачено встановлення Кабінетом Міністрів України порядку застосування цього Закону, а не розмірів компенсаційних виплат. Зазначеним Законом Кабінет Міністрів України не уповноважено зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги та змінювати розмір допомог на оздоровлення, встановлені Законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , усупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати) установлено конкретні розміри такої допомоги у твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів ІІІ групи - 21 гривен 50 копійок (за грошовою реформою 1996 року).

З часу прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, встановлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення не змінювалися, у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово зростав, щорічно затверджувався новий бюджет.

Так, розмір мінімальної заробітної плати починаючи з 1996 року по 2003 рік поступово змінювався і статтею 1 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року №372-IV розмір мінімальної зарплати встановлений з 1 грудня 2003 року - 237 гривень на місяць. Зі змісту цієї статті не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а навпаки, статтею 2 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

Встановлений ще у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення, як зазначалося вище, протягом тривалого часу не змінювався і лише постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) його було збільшено, зокрема, інвалідам ІІІ групи - до 90 гривень.

Оскільки ж до липня 2005 року ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів України будь-яких рішень з питання підвищення розміру щорічної допомоги на оздоровлення не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, підлягають застосуванню саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закон України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" №372-ІV від 26 грудня 2002 року (372-15) , а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Окрім того, враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України у 2006 році доповнила Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону ( Закон № 231-V від 5 жовтня 2006 року (231-16) ).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протягом 2002-2004 років не призупинялась.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, однак, за відсутності у матеріалах справи необхідних даних щодо фактичного отримання позивачем сум щорічної допомоги на оздоровлення, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити нове рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати усі прийняті у справі судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга задовольняється частково.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Антрацитівського міського суду Луганської області від 01.03.2004 та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 05.08.2004 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.