Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого, судді Панченка О.Н.,

суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Смоковича М.І.,Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, третя особа - уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності неправомірною за касаційною скаргою ОСОБА_1. на постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2007 року,

У червні 2005 року ОСОБА_1звернувся в суд з позовом до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, третя особа - уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності неправомірною.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18 квітня 2005 року на адресу Президента України Ющенка В.А., Голови Верховної Ради України Литвина В.М. та Прем'єр-міністра України Тимошенко Ю.В. ним було направлено звернення, у якому при розгляді пропонувалося забезпечити його особисту участь. Проте, ця пропозиція усіма відповідачами всупереч вимогам статті 18 Закону України "Про звернення громадян" була проігнорована.

Також на його звернення відповіді він не отримав, що є порушенням вимог статті 20 Закону України "Про звернення громадян". Вважає, що внаслідок цього порушено його конституційне право на звернення.

Просив визнати бездіяльність Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем'єр-міністра України неправомірною і зобов'язати відповідачів надати відповідь на його звернення.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилено. Постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1подав касаційну скаргу, в якій вказав на те, що оскаржувані рішення судами у справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивачем на ім'я Президента України Ющенка В.А., Голови Верховної Ради України Литвина В.М. та Прем'єр-Міністра України Тимошенко Ю.В. 18 квітня 2005 року було направлено звернення в якому, крім порушених в ньому питань, автор пропонував забезпечити його особисту участь у розгляді звернення.

Перший примірник звернення ОСОБА_1. надійшов та був зареєстрований в службі з питань звернень громадян Секретаріату Президента України, і 19 травня 2005 року переданий до Головної служби зовнішньої політики Секретаріату Президента України, яка на підставі частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" направила його на розгляд за належністю до Міністерства закордонних справ України з проханням надати відповідь заявнику.

Другий примірник звернення надійшов на адресу Кабінету Міністрів України і зареєстрований в Секретаріаті Кабінету Міністрів України. На підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" 13 липня 2005 року він був направлений за належністю на розгляд органу, до повноважень якого відноситься вирішення порушеного питання, а саме: до Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства оборони України. Про результати опрацювання звернення в Секретаріаті Кабінету Міністрів України ОСОБА_1. було повідомлено у встановленому порядку.

В свою чергу Міністерством юстиції України листом від 02 вересня 2005 року, Міністерством внутрішніх справ України листом від 08 серпня 2005 року, Міністерством оборони України листом від 11 серпня 2005 року та Міністерством закордонних справ України листами 23 червня 2005 року і від 15 липня 2005 року ОСОБА_1. були надані відповіді по суті порушених в зверненні питань.

Третій примірник звернення на адресу Верховної Ради України, Головою Верховної Ради України був направлений до Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, де його було розглянуто та направлено за належністю у відповідні інстанції, в тому числі і в Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, про що було повідомлено позивача заступником завідуючого секретаріатом Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Отже, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., а суд апеляційної інстанції залишаючи це рішення без зміни, правильно виходили з того, що відповідачі надали відповіді, в яких поінформували позивача з приводу порушених в звернені питань та, в зв'язку з тим, що частина порушених в зверненні питань не входила до їх повноважень, направили звернення за належністю, що не суперечить вимогам Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Таким чином відповідачами не було допущено неправомірної бездіяльності.

Відповідно до статті 20 вказаного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, при цьому якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, встановлюється необхідний термін для його розгляду, однак загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Також, суди правильно послались на положення статті 18 Закону України "Про звернення громадян", яка встановлює право громадянина на участь у перевірці звернення, а не обов'язок органу державної влади запрошувати громадянина взяти участь у перевірці звернення.

Реалізація такого права залежить виключно від волевиявлення громадянина, який звернувся зі зверненням до відповідного органу.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суди виконали вказані вимоги матеріального та процесуального законодавства, а отже, підстав для скасування оскаржуваних рішень немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230, Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Печерського районного суду м. Києва від 13 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1. до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, третя особа - уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності неправомірною - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України, до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.