Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Гаманка О.І.,

Головчук С.В.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

секретар судового засідання Шевченко Ю.В.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної служби з питань національної культурної спадщини на постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року та постанову судової палати у цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Державної служби з питань національної культурної спадщини про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,

У червні 2006 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 звернулася в суд з адміністративним позовом. Зазначала, що висновком Державної служби охорони культурної спадщини від 07 квітня 2006 року ОСОБА_3 відмовлено в узгодженні відведення земельної ділянки площею 0,0050 га, яка розташована за адресою:АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування гаражу.

Вважаючи відмову неправомірною, представник позивача просила позов задовольнити.

Постановою Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року позов задоволено: визнано неправомірними дії та зобов'язано Державну службу з питань національної культурної спадщини виконати необхідні дії по узгодженню ОСОБА_3 можливості відводу земельної ділянки площею 0,005 га, розташованої за адресою:АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування гаражу.

Постановою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено:

- визнано протиправним висновок голови Державної служби з питань національної культурної спадщини від 07 квітня 2006 року №22-923/9 про неможливість відводу ОСОБА_3 земельної ділянки орієнтованою площею 0, 005 га, розташованої за адресою:АДРЕСА_1 у районі ГБК "Місхор" для будівництва і обслуговування індивідуального гаражу;

- зобов'язано Державну службу з питань національної культурної спадщини виконати необхідні дії по узгодженню проекту відводу земельної ділянки орієнтованою площею 0, 005 га, розташованої за адресою:АДРЕСА_1 у районі ГБК "Місхор" для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу ОСОБА_3

В касаційній скарзі відповідач зазначає, зокрема те, що межі зон охорони пам'ятки згідно з частиною першою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначаються відповідною науково-проектною документацією, одним з видів якої є Історико-архітектурний план адміністративного району Великої Ялти, затверджений постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 16 листопада 1995 №330 (rb0330001-95) , і весь картографічний матеріал, необхідний для виконання вказаної постанови, до неї додано. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач ставить питання про скасування судових рішень. Просив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням 35 сесії 4 скликання Корєїзської селищної ради Автономної Республіки Крим від 02 лютого 2005 року ОСОБА_3 затверджені матеріали попереднього узгодження місця розташування і розміру додаткової земельної ділянки орієнтованою площею 0,0050 га для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу, розташованої за адресою:АДРЕСА_1 у районі ГБК "Місхор"; надано дозвіл на розроблення проекту відведення вказаної за вказаним цільовим призначенням для передачі в оренду.

В процесі погодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними держаними органами отримані:

- висновок головного архітектора Ялтинського міськвиконкому від 27 лютого 2006 року №5/415 про можливість цільового використання земельної ділянки, в якому вказано, що земельна ділянка відповідає встановленим нормам, рекомендовано передати ділянку в оренду. У висновку зазначено, що ділянка розташована згідно з генеральним планом Великої Ялти, будівель за червоною лінією не має, ділянка в межі об'єктів, які потребують додержання санітарно-захисної зони, не підпадає;

- висновок Державної служби охорони культурної спадщини (правонаступник Державна служба з питань національної культурної спадщини) від 07 квітня 2006 року №22-923/9, в якому вказано про неможливість відведення зазначеної земельної ділянки для будівництва нових об'єктів та про можливість її відведення в оренду для обслуговування гаражних боксів без права здійснення будівельних робіт. Висновок обґрунтований тим, що земельна ділянка розташована в зоні Місхорського парку-пам'ятки національного значення (зона №16) і відповідно до постанови Уряду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 1995 року №330 (rb0330001-95) "Про затвердження історико-архітектурного опорного плану та комплексного охоронного зонування пам'ятників історії, культури та природи адміністративного району Великої Ялти" на цій території зберігаються всі пейзажі, елементи ландшафту, що мають природну і історичну цінність, та відновлюються його найбільш цінні втрачені компоненти і якості. На ділянках паркового ландшафту (палацово-паркові комплекси, санаторії та інш.) можливі обмежені будівельно-реконструктивні заходи, без порушення загальної ситуації та характеру оточення, що склалось. Так будівництво нових об'єктів не передбачено.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове апеляційний суд виходив з того, що межі охоронної зони не визначені на місцевості в натурі, охоронне свідоцтво не видавалося, що виключає можливість встановлення наявності зони охоронюваного ландшафту в районі спірної земельної ділянки, а отже дії відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо видачі висновку №22-923/9 від 07 квітня 2006 року про неможливість відводу земельної ділянки порушують права и охоронювані законом інтереси позивача в одержанні земельної ділянки для будівництва і обслуговування індивідуального гаражу та підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його вчинити певні дії.

З такими висновками неможна погодитися виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції Закону від 16 грудня 2004 року № 2245-ІV (2245-15) ) встановлено, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, заборонено містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно з частиною першою статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; природно-заповідного й іншого природоохоронного, а також оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення; водного фонду; промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина перша статті 20 Земельного кодексу України), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування - на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина перша статті 123 Земельного кодексу України.

Як зазначено в частині четвертій статті 123 Земельного кодексу України, вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу, що передбачає звернення зацікавленої особи із заявою (клопотанням) до відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, який згідно зі своїми повноваженнями розглядає її та в тижневий строк з дня реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів (частина сьома), а після отримання висновків зазначених органів згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення про затвердження матеріалів вибору земельної ділянки та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту її відведення або мотивоване рішення про відмову (частина десята).

На підставі пунктів 4-5 Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 427 (427-2004-п) , відповідне клопотання зацікавленої особи місцева рада надсилає до постійно діючої комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, яка погоджує орієнтовний розмір земельної ділянки, умови її вилучення або зміни цільового призначення з урахуванням містобудівної документації, місцевих правил забудови та комплексного розвитку території.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України визначено, що до складу комісії включаються заступник голови сільської, селищної, міської ради або заступник голови місцевої держадміністрації (голова комісії), а також представники районного (міського) органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, санітарно-епідеміологічної служби, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

В судових рішеннях суди попередніх інстанцій приходять до суперечливих висновків. Одним висновком визначають, що спірна земельна ділянка не знаходиться під юрисдикцією відповідача, а іншим висновком - покладають на відповідача обов'язок вчинити необхідні дії по узгодженню проекту відводу земельної ділянки.

Разом з тим, місце розташування земельної ділянки знаходиться під охороною Державної служби з питань національної культурної спадщини, чим і обумовлено неможливість прийняти органом місцевого самоврядування рішення про відведення земельної ділянки без погодження з нею, звернення до відповідача за погодженням і виникнення публічно-правового спору.

Розглядаючи у межах своєї компетенції подані матеріали щодо відведення земельних ділянок по Алупкінському шосе, 28 (в районі ГБК "Місхор") у с.м.т. Кореіз міста Ялта для обслуговування індивідуальних гаражів Державна служба з питань національної культурної спадщини врахувала той факт, що до відведення земельної ділянки позивач вже побудував гаражі і вважала за можливе погодити відведення земельних ділянок в оренду для обслуговування гаражних боксів.

Таким чином, приймаючи рішення суб'єкт владних повноважень діяв у межах своїх повноважень, у відповідності з вимогами законодавствам та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Державної служби з питань національної культурної спадщини задовольнити частково.

Постанову Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 31 липня 2006 року та постанову судової палати у цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2007 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Державної служби з питань національної культурної спадщини про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.