Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого-судді: Пліша М.А.,

суддів: Стародуба О.П., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Вітер І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін – Карпати" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін – Карпати" до державної податкової інспекції у м. Ужгороді, за участю прокуратури Закарпатської області та третьої особи – акціонерного товариства "Інтер Гроклін Авто Акціонерне Товариство" про визнання протиправним податкового повідомлення рішення,-

товариство з обмеженою відповідальністю "Гроклін – Карпати" звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Ужгороді в якому просило визнати протиправним податкове повідомлення рішення відповідача від 21.05.2008 р. №1886/23-131791771/13733 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів отриманих нерезидентом в розмірі 478 285,5 грн. та штрафні санкції у розмірі 956 571 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції товариство з обмеженою відповідальністю "Гроклін – Карпати" оскаржило його в апеляційному порядку, постанову вважає незаконною, такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, не обґрунтованою та такою, що не базується на нормах матеріального та процесуального правами.

В апеляційній скарзі зазначає, що у мотивувальній частині постанови суд зазначає що позивач набув - виключне право на використання документації, виключне право дозволяти її використання іншим особам, виключне право перешкоджати неправомірному використанню документації, виключне право розпоряджатися на свій розсуд вище визначеними правами.

Після чого суд приходить до висновку: "що умови користування позивачем технологічною документацією, визначені договорами не надали права користувачу продати, передати або відчужувати зазначений об'єкт іншим особам".

Такий висновок суду є невірним, бо: по-перше відсутня будь-яка аргументація та обґрунтування; по-друге, можливо суд не уважно проаналізував майнові права, які набув позивач, та про які суд зазначив у мотивувальній частині постанови, де чітко встановлено, що позивач набув: виключне право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності іншим особам, право розпоряджатися на свій розсуд вказаним правом.

Маючи право дозволяти використання технологічної документації іншим особа, закономірним та логічним є те що надаючи дозвіл на використання об'єкта позивач передає об'єкт інтелектуальної власності іншому суб'єкту. Уявити, це якимось інакшим чином не можливо. Одного цього критерію достатньо, щоб не вважати платежі здійсненні позивачем на користь нерезидента роялті.

Також судом зазначено, що "судом допитано у якості свідка Чорбу О.В. - головного державного податкового ревізора-інспектора ВППАПП УПКЮО". Однак вказана особа в якості свідка не допитувалась, про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів не попереджалась, і давала в суді пояснення в якості представника відповідача.

Не проаналізовано також належним чином позицію третьої особи. Жодним чином не проаналізовано та відсутнє посилання на надані третьою особою Додаткові угоди до спірних договорів в яких зазначено "що позивач вправі на свій розсуд оприлюднити (розголосити) зміст технологічної документації".

З огляду на абз. 2 п. 1.30 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а саме не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Отже наявності права у позивача на свій розсуд оприлюднити (розголосити) зміст технологічної документації, вже дає підстави не вважати платежі за спірними договорами як роялті.

Тому з огляду на вище викладене просить постанову суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ДПІ у м. Ужгороді було проведено перевірку господарської діяльності ТзОВ "Гроклін Карпати" за наслідками якої було складено Акт за № 897/23-1/10/31791771 від 12.05.2008 року на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.05.2008 року № 1886/23-131791771/13733, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів отриманих нерезидентом в розмірі 478 285,5 грн. та штрафні санкції у розмір 956 571 грн.

Розглядаючи спір судом першої інстанції дана вірна оцінка положенням п. 13.1 статті 13 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" згідно якого будь - які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться у гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, окрім інших і роялті.

У відповідності до п. 13.2 ст. 13 зазначеного Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно пункту 1.30 ст.1 вищезазначеного Закону роялті - це платежі будь - якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми інші записи на носіях інформації, відео або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду / ноу-хау /. Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити / розголосити / секретні креслення моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду / ноу-хау/ за винятком випадків, коли таке оприлюднення є обов'язковим згідно із законодавством України.

У відповідності до ч.1 ст. 418 ЦК України правом інтелектуальної власності є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом (435-15) . Цією ж статтею визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та ( або) майнові права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності., в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Згідно ст. 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежить одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

З огляду на це судом зроблено правильний висновок, що якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта ( зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду ( ноу- хау )), при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об’єкт, тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю роялті, визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"

Згідно умов Договорів про передачу прав на використання технологічної| документації, укладених між акціонерним товариством "Інтер Гроклін Авто Акціонерне Товариство" ( Польща) та ТОВ "Гроклін - Карпати" № 03-10/2006 від 03.10.2006 року,№ 09-10/2006 від 09.10.2006 року, № 12-10/2006 від 12.10.2006 року, № 16-10/2006 від 16.10.2006 року, № 17.10.2006 року, № 18-10/2006 року від 18.10.2006 року, останній набув виключне право на використання документації, виключне право дозволяти її на використання іншим особам, виключне право перешкоджати неправомірному використанню документації, а також виключне право розпоряджатися на свій розсуд визначеними вище правами.

Оскільки умови користування позивачем технологічної документації, визначені вищезазначеними договорами, не надали права користувачу – позивачу у справі продати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт іншим способом, тобто останній набув право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі, які позивач сплатив згідно договорів по своїй є роялті.

Тому судом першої інстанції зроблено правильний висновок про правомірність прийнятого відповідачем повідомлення-рішення щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку з доходів отриманих нерезидентом з джерелом їх походження з України в розмірі 15% від суми.

Крім того суд вірно зазначив, що згідно п. п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції ) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

А тому в задоволенні позову відмовлено обґрунтовано.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гроклін – Карпати" - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2008 р. у справі №2а-292/08 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний тест ухвали виготовлено

29.09.2009 р.