Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: Борисенко О.Ю.;

розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Господарського суду Черкаської області від 26.12.2005 р.

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.03.2006 р.

у справі №07-15/4317

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та акту перевірки

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, СПД ОСОБА_1) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області (далі по тексту - відповідач, Звенигородська ОДПІ) про (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.11.2003 р. №0000101730, №0000091730 та акту позапланової документальної перевірки від 25.06.2003 р. №07/17-014.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 26.12.2005 р. у справі №07-15/4317 (суддя Дорошенко М.В.), яку залишено без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.03.2006 р. (головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді Поліщук В.Ю., Лобань О.І.), в частині позовних вимог про визнання недійсним акту позапланової документальної перевірки від 25.06.2003 р. №07/17-014 закрито провадження у справі. В частині позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.11.2003 р. №0000101730 та №0000091730 відмовлено.

СПД ОСОБА_1, не погоджуючись з постановою Господарського суду Черкаської області від 26.12.2005 р. та ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.03.2006 р. у справі №07-15/4317, звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Судом касаційної інстанції на підставі клопотання Державної податкової інспекції у м. Ватутіне Черкаської області про заміну відповідача його правонаступником у зв'язку з реорганізацією установи, на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача - Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Ватутіне Черкаської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Ватутіне).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СПД ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.11.2003 р. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000101730, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8 261,36 грн., в тому числі 6 516,24 грн. основного платежу та 1 745,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

- №0000091730, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку у розмірі 6 044 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято Звенигородською ОДПІ на підставі акту "Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства СПД ОСОБА_1 за період з 01.01.2002р. по 14.03.2003 р." від 25.06.2003 р. №07/17-014 (далі по тексту - Акт перевірки.)

Предметом даного спору є визнання недійсними Акту перевірки та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з незаконністю та безпідставністю проведення податковим органом вказаної вище перевірки.

Суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним Акту перевірки та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, виходили, зокрема, з того, що вимога про визнання недійсним Акту перевірки не відноситься до компетенції адміністративних судів, а безпідставність проведеної податковим органом перевірки не є достатньою підставою для визнання спірних податкових - повідомлень рішень недійсними.

Проте, суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України (254к/96-ВР) та аналогічним вимогам статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Суд може захистити право платника податку у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане з самою протиправністю дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частина 2 цієї статті встановлює, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Даний спір є публічно-правовим, оскільки, виник з публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень, а саме: органу виконавчої влади, що реалізовував у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції на здійснення перевірки позивача щодо дотримання ним вимог податкового законодавства.

Таким чином, дана справа відповідає вищенаведеному нормативному визначенню адміністративної справи. Перелік публічно-правових справ, на які не поширюється компетенція адміністративних судів, встановлений ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, і ця справа під зазначений перелік не підпадає.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зокрема, судами попередніх інстанцій не були перевірені оскаржені позивачем податкові повідомлення - рішення на законність їх прийняття, не витребувані відповідні докази.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Замінити відповідача - Звенигородську об'єднану державну податкову інспекцію Черкаської області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Ватутіне Черкаської області.

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Черкаської області від 26.12.2005 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.03.2006 р. у справі №07-15/4317 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Черкаської області від 26.12.2005 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.03.2006 р. у справі №07-15/4317 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.