25 лютого 2009 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Головчук С.В.,

Кобилянського М.Г.,

Ліпського Д.В.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 31 січня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, управління Державного казначейства України в Луганській області, третя особа Рубіжанський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди,

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому зазначав, що проходив службу в Рубіжанському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, з якої звільнений 30 листопада 2004 року. Компенсацію за невикористану відпустку та грошову допомогу при звільненні виплачено лише 10 травня 2005 року.

Просив стягнути компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строку його виплати, витрати, що пов'язані з прибуттям до суду, та моральну шкоду в сумі 2 000 грн.

Постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 31 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про скасування судових рішень. Просив постановити нове рішення про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Рубіжанському районному відділі Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, з якої звільнений 30 листопада 2004 року.

Через недостатнє фінансування державного органу компенсація за невикористану відпустку та грошова допомога при звільненні виплачені позивачу 10 травня 2005 року.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що Кодекс законів про працю України (322-08) , на який посилався позивач обґрунтовуючи свої вимоги, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права. Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, витрати, що пов'язані з прибуттям до суду, та моральна шкода стягненню не підлягають.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про міліцію" (565-12) , Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, а норми загального трудового законодавства на них не поширюються.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Компенсація за невикористану відпустку та грошова допомога при звільненні носять разовий характер і не підпадають під визначення доходів передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

Отже, відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача компенсації, передбаченої вказаним Законом.

З урахуванням вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює порядок розподілу судових витрат, суди прийшли до правильного рішення про те, що судові витрати на користь позивача присудженню не підлягають.

Правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 31 січня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.