Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Горбатюка С.А., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2007 рік, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що йому встановлено статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліда 2 групи і відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII (796-12) )він має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на те, що відповідачем зазначена допомога виплачується не в кратних розмірах до мінімальної заробітної плати, як передбачено згаданим Законом, а в розмірах згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) , що призвело до порушення його прав, позивач просив визнати дії відповідача неправомірними та стягнути на його користь з відповідача 1880 грн. недоплачених коштів за 2007 рік.

Постановою Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 09 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2008 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі Калінінське управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1. у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи було повно і всебічно встановлено фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку та у відповідності із вимогами матеріального і процесуального права вирішено цей спір.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач має статус громадянина, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліда 2 групи.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 2 групи в розмірі п'ятьох мінімальних заробітних плат.

Дію абзацу другого частини четвертої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. N 489-V (489-16) . Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), зупинення дії абзацу другого частини четвертої статті 48, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від № 836 від 26.07.1996 року, якою керувався відповідач при виплаті позивачу допомоги, встановлено конкретні розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Цим законом встановлено розмір таких виплат як кратну величину відносно до розміру мінімальної заробітної плати на час виплати.

Однак чинним законодавством у період 2001-2005 років не встановлювались обмеження щодо застосування розмірів заробітної плати, зокрема, для реалізації положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Лише у 2006 та 2007 роках Законами України "Про Державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) та "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) було передбачено зупинення дії окремих положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

З моменту прийняття постанови № 836 від 26.07.1996 року, встановлені нею розміри виплат залишались незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Однак, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , визначено вказані виплати в кратному розмірі від мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів надано право проводити лише роз'яснення порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 року (987-2000-п) "Про затвердження "Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшувати їх та встановлювати у твердій сумі, яка не відповідає Закону.

Іншими Законами в період з 2001 року по 2006 рік Кабінету Міністрів України також не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише надано право здійснювати застосування норм, в яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету на 2002 рік та до 1 березня 2003 року внести пропозиції до Верховної Ради про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, але ніяких рішень з цих питань в 2002 році та наступному роках Кабінет Міністрів не приймав.

Слід зазначити, що згідно із ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість, діяльності держави.

Колегія суддів вважає, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що у 2007 році виплата такої допомоги здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства, оскільки зазначеним рішенням Конституційного Суду України № б-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано неконституційними положення п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

Тому правильними є висновки судів першої і апеляційної інстанцій щодо протиправності виплати відповідачем допомоги у розмірах, встановлених не законом № 796-XII (796-12) , а підзаконним нормативним актом, оскільки такі дії призвели до істотного звуження прав позивача.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

За правилами ч.3 ст. - 220-1, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Калінінського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишити без задоволення, а постанову Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 09 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2008 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.