Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Панченка О.Н. (доповідача),

суддів: Горбатюка С.А.,

Мироненко О.В.,

Смоковича М.І.,

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2005 року

у справі №2-3336/04(22-144/05)

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2, управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим

про визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У липні 2004 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що ОСОБА_2 - інспектор дорожньо-патрульної служби Сімферопольського управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі - інспектор дорожньо-патрульної служби Сімферопольського управління УДАІ ОСОБА_2, відповідач-1), всупереч його волі незаконно вилучив транспортний засіб, що належить останньому на праві приватної власності, і транспортував його на штрафний майданчик.

Крім того, відповідачем-1 внесено у талон до посвідчення водія запис про адміністративне правопорушення, яке не відповідає дійсності.

Вважаючи, що вилучення транспортного засобу та внесення запису про адміністративне правопорушення у талон посвідчення водія є неправомірними, просив позов задовольнити повністю: визнати дії ОСОБА_2 та управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (відповідач-2) неправомірними, а також відшкодувати матеріальну шкоду 658 грн. 26 коп. та моральну шкоду 5000 грн. 00 коп.

Рішенням Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 листопада 2004 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2005 року рішення суду першої інстанції від 03 листопада 2004 року скасовано та у задоволенні позовуОСОБА_1 відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його рішення, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 13 травня 2004 року о 17 годині 30 хвилин, позивач вживав пиво, про що свідчить протокол медичного огляду (а.с. 41), а після цього - керував транспортним засобом - автомобілем марки Ford моделі Escort, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

Цього дня о 18 годині 00 хвилин інспектором дорожньо-патрульної служби Сімферопольського УДАІ ОСОБА_2 позивача було зупинено та складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким зафіксовано відмовуОСОБА_1 пройти медичне обстеження на предмет вживання спиртних напоїв. Ці обставини підтвердженоОСОБА_1 у протоколі судового засідання від 03 листопада 2004 року (а.с. 53).

Відповідач-1 вилучив вказаний транспортний засіб у позивача з метою направлення на штрафний майданчик та вніс запис про скоєння адміністративного правопорушення в талон останнього НОМЕР_2 до посвідчення водія АВС НОМЕР_3.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що у інспектора дорожньо-патрульної служби Сімферопольського УДАІ ОСОБА_2 не було законних підстав для вчинення вище вказаних дій.

В обґрунтування судового рішення суд першої інстанції послався на статтю 48 Закону України "Про власність" та статті 321, 386 Цивільного кодексу України, а також зазначив, що чинним законодавством не передбачено можливості вилучення транспортного засобу всупереч волі особи, якій він належить на праві приватної власності, у зв'язку з підозрою щодо вчинення адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, враховуючи статтю 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку з правомірністю вчинених відповідачем-1 дій.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Так, положення статті 16 Закону України "Про дорожній рух" №3353-ХІІ від 30 червня 1993 року визначають основні права та обов'язки водія транспортного засобу, а саме: водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Відповідно до пункту третього Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України №341 від 14 квітня 1997 року (341-97-п) (далі - Положення №341), одним з основних завдань Державтоінспекції є виявлення та припинення фактів порушення безпеки дорожнього руху.

Згідно з підпунктом четвертим пункту четвертого Положення №341 Державтоінспекція повинна здійснювати контроль за дотриманням власниками транспортних засобів, а також громадянами, посадовими і службовими особами вимог Закону України "Про дорожній рух" (3353-12) , правил, норм та стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху, а відповідно до підпункту шостого пункту п'ятого - забороняти подальший рух та відстороняти від керування транспортними засобами водіїв у випадках, передбачених Правилами дорожнього руху та іншими актами законодавства.

Позивач, як встановлено судом апеляційної інстанції, у час керування транспортним засобом мав запах алкоголю, а тому дії інспектора дорожньо-патрульної служби Сімферопольського УДАІ ОСОБА_2 відповідають нормам чинного законодавства, а саме - статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Врахуванню підлягає також і та обставина, що медичний огляд позивача щодо встановлення факту сп'яніння було проведено лише о 21 годині 00 хвилин, і навіть через три години після зупинення відповідачем-1 запах алкоголю у скаржника був відчутний.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на повно встановлених обставинах справи та правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, тому оскаржуване судове рішення зміні або скасуванню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2005 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

З оригіналом згідно.