К-19755/07 Про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій - 04.06.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 29 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 24 жовтня 2006 року, -

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги учаснику бойових дій до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту" (3551-12) за період з 2003 року по 2005 рік у розмірі 1898,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим Лисичанським МВК. На підставі Закону України ""Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту" він має право на разову щорічну допомогу, розмір якої повинен визначатися, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами. Однак йому була сплачена щорічна одноразова допомога у 2003 році в сумі 90 грн., у 2004 році - 120 грн., у 2005 році - 250 грн.

На думку позивача, це призвело до порушення його прав, тому просив стягнути з відповідача заборгованість по щорічній разовій допомозі за період 2003 - 2005 рр. у сумі 1898,75 грн.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 29 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 24 жовтня 2006 року, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1 1410 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за пропуском строку звернення до адміністративного суду.

У касаційній скарзі на вказані судові рішення Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради ставить питання про їх скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим Лисичанським МВК.

Статтею 12 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України від 26 грудня 2002 року № 380- ІV "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) (с. 28) учасникам бойових дій, до яких відноситься позивач, установлено виплату цієї допомоги в розмірі 90 гривень, Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) (ст. 44) установлено виплату цієї допомоги в розмірі 120 гривень, а Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) установлено виплату цієї допомоги в розмірі 250 гривень.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (28, 44, 34) законів України "Про Державний бюджет України на 2003 та 2005 роки" фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 28, 44, 34 відповідно законів України "Про Державний бюджет України на 2003 та 2005 роки".

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій підлягають скасуванню.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, а суди першої та апеляційної інстанцій лише порушили норми матеріального права, тому колегія суддів приходить до висновку про прийняття нової постанови, якою слід відмовити в позові.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 29 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 24 жовтня 2006 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги, відмовити.