Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Карася О.В., Маринчак Н.Є., Федорова М.О.,

при секретарі: Рустам’яні Е.А.,

за участю представників:

від позивача – Кілярова А.В.,

від відповідача – Крошки В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Імідж Холдинг" Акціонерної компанії "Імідж Холдинг АпС" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05.09.2007 року по справі № 5/34-5/35 за позовом Дочірнього підприємства "Імідж Холдинг" АК "Імідж Холдинг АпС" до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 25.04.2005 року позовні вимоги Дочірнього підприємства "Імідж Холдинг" АК "Імідж Холдинг АпС" до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень – задоволено частково.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 05.09.2007 року, постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова – про відмову в позові.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 02.10.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2008 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами документальної перевірки Дочірнього підприємства "Імідж Холдінг АК "Імідж-Холдінг АпС" з питання правомірності обчислення сум податку на додану вартість за липень 2003р., серпень 2003р., вересень 2003р., жовтень 2003р., січень 2004р., відповідачем був складений акт перевірки від 27.05.2004 р. за № 32/32-04, який став підставою для винесення податкового повідомлення-рішення № 0000420202/0 від 02.06.2004р. про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 4475964,6 грн.

Зазначене повідомлення-рішення позивач оскаржив в апеляційному порядку до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі та до ДПА у Запорізькій області.

Рішенням СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 02.07.2004р. № 8810/10/10 про результати розгляду первинної скарги сума завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість змінена та склала 4525311,97 грн.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Запорізькій області від 28.07.2004р. № 6935/7/25-020 про результати розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 02.06.2004р. № 0000420202/0 з урахуванням рішення про результати розгляду первинної скарги від 02.07.2004р. № 8810/10/10, а скарга позивача – без задоволення.

За наслідками розгляду скарги відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000420202/1 від 02.07.2004р., яке було оскаржено позивачем до суду в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 4446309,23 грн.

Також, за наслідками розгляду скарги ДПА у Запорізькій області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0000420202/2 від 30.07.2004р., яке також було оскаржено позивачем в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 4446309,23 грн.

Предметом розгляду даної справи є податкові повідомлення-рішення № 0000420202/1 від 02.07.2004р. в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 4446309,23 грн. та № 0000420202/2 від 30.07.2004р. в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 4446309,23 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.10.2004 року у справі № 23/319 податкове повідомлення-рішення від 02.06.2004р. № 0000420202/0 визнано відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов’язання (рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі від 02.07.2004р. № 8810/10/10 про результати розгляду первинної скарги).

Постановою суду першої інстанції було задоволено вимоги позивача щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000420202/1 від 02.07.2004р. в частині зменшеної суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 222403,39 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове – про відмову в позові щодо визнання недійсними оскаржуваних повідомлень рішень в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 222403,39 грн. суд апеляційної інстанції обґрунтовував свій висновок неправомірністю включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ сплачені ним у зв’язку зі спорудженням основних фондів (222403 грн. 39 коп.), оскільки за змістом п.п.8.2.1. п.8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" використання матеріальних цінностей у господарський діяльності платника податку є необхідною ознакою для їх кваліфікації як основних фондів, то і право платника податку на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв’язку з придбанням основних фондів виникає саме з факту використання цього об’єкту у господарський діяльності.

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки вони зроблені без врахування вимог ч.2 п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якої, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Посилання апеляційного суду на те, що використання матеріальних цінностей у господарський діяльності платника податку є необхідною ознакою для їх кваліфікації як основних фондів спростовується самим текстом підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції на момент спірних правовідносин, відповідно до якого під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Зазначена норма не містить вимоги щодо необхідності наявності факту використання матеріальних цінностей у господарській діяльності для їх визначення в якості основних фондів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в перевіряємому періоді (липень 2003p., жовтень 2003р. та січень 2004р.) здійснював будівництво основних фондів, що в цілому складало лікерогорілчаний завод.

Для цієї мети позивач придбавав будівельні матеріали та здійснював будівельно-монтажні роботи. Суми податку на додану вартість у складі вартості таких матеріалів та робіт включалися позивачем до податкового кредиту.

Суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача про визнання неправомірним висновку податкового органу про завищення підприємством суми бюджетного відшкодування з ПДВ в липні 2003р., жовтні 2003р. та січні 2004р. в сумі 222403,39 грн. правильно виходив з положень п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації за правилами першої події.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 4223905,84 грн., то такий висновок не можна вважати таким, що відповідає вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин.

Так, під час перевірки податковим органом було встановлено, що позивачем протягом серпня – жовтня 2003р. було придбано у ТОВ "УСС" зливки нержавіючої сталі у загальній кількості 2347,155 тон на загальну суму 25343435 грн., у т.ч. ПДВ – 4223905,84 грн.

В рахунок погашення кредиторської заборгованості позивач перерахував з розрахункових рахунків грошові кошти на загальну суму 21892206,66 грн.

Придбані зливки позивач передав на комісію ВАТ "Енергомашспецсталь" у кількості 2347,155 тон на загальну суму без ПДВ 21273970,73 грн., які були експортовані Комісіонером нерезиденту – фірмі "Costas Group".

Отримані від реалізації грошові кошти перераховані комісіонером на рахунки комітента в сумі 21273970,22 грн.

Із загальної задекларованої до відшкодування суми ПДВ 7061261 грн., суму 4223905,86 грн. складає ПДВ по придбаних зливках нержавіючої сталі у кількості 2347,155 тон на загальну суму 25343435 грн. від ТОВ "УСС" за договором № 01/15/08 від 15.08.2003р.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позову в частині зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 4223905,84 грн. суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем – ДП "Імідж Холдінг" АК "Імідж Холдінг АпС" було неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ 4223905,84 грн., оскільки не надійшли відповіді за результатами зустрічних перевірок по відносинах між контрагентом позивача – ТОВ "УСС" та ПП "МеталУКрБуд", ПП "Промтехнологія", ПП "Промкомплекс", ТОВ "Метал-Інвест ВВ", ПП "Молочник" і немає підтверджень сплати останніми податкових зобов’язань зі сплати податку на додану вартість до державного бюджету України у зв’язку з ненадходженням окремих з них за місцем реєстрації, або щодо інших – відсутні дані здійснення ними господарської діяльності.

В той же час, судами було встановлено, що крім придбання Товариством "УСС" шихтових матеріалів для виготовлення зливків нержавіючої сталі шляхом їх переплавки, товариством використовувалися матеріали за рахунок відвалів вуглезбагачення, вилучення корисних копалин, відходів фабрики вуглезбагачення, що зафіксовано в Довідці від 24.05.04р. №86/32-04.

При перевірці обґрунтованості формування у податковій декларації з податку на додану вартість сум ПДВ за спірний період судом першої інстанції правильно не був взятий до уваги факт не знаходження окремих контрагентів у третьому ланцюгу за юридичною адресою або не звітування їх про фінансово-господарську діяльність на час проведення перевірки і направлення запитів як підстава для зменшення бюджетного відшкодування, оскільки на час проведення господарських операцій між позивачем і його контрагентом – ТОВ "УСС" постачальники останнього були включені до Єдиного державного реєстру і Державна податкова інспекція не посилається на безтоварність проведених операцій.

Крім того, не могла бути взята до уваги і відповідь щодо ТОВ "Метал-Інвест ВВ" про відсутність реєстрації, оскільки в запиті ДПІ щодо реєстрації товариства неправильно був зазначений код ЄДРПОУ останнього.

До того ж, погоджуючись із висновком податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ в розмірі 4223905,84 суд апеляційної інстанції не врахував положення п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до яких бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з вимогами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

З матеріалів справи вбачається, що валова витратність проведених операцій відповідачем не оскаржується, донарахування позивачу податку на прибуток по зазначеним операціям податковим органом не проводилося.

Підпункт 7.4.5 пункт 7.4 статті 7 зазначеного Закону забороняє включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм приводить до висновку, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що при проведенні перевірки податковим органом не виявлено порушень щодо заповнення первинних документів при здійсненні господарських операцій з контрагентами позивача. Зазначені угоди не визнані судом недійсними. Відомості про відсутність окремих результатів зустрічних перевірок контрагента згідно з положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не є підставою для зменшення податкового кредиту.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визнання неправомірним зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 4223905,84 грн. відповідають фактично встановленим обставинам і нормам матеріального права.

До того ж, судом першої інстанції було встановлено, що визначена податковим повідомленням-рішенням № 0000420202/1 від 02.07.2004р. сума податкових зобов’язань позивача залишилися без змін за результатами розгляду скарги позивача до ДПА у Запорізькій області, а тому прийняте відповідачем за наслідками розгляду цієї скарги податкове повідомлення-рішення № 0000420202/2 від 30.07.2004р. надіслане позивачу з метою доведення нових термінів сплати раніше визначених податкових зобов’язань з податку на додану вартість і не є актом ненормативного характеру, який підлягає оскарженню в суді.

Таким чином, правомірним є висновок суду щодо наявності підстав для закриття провадження по справі в частині вимог позивача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000420202/2 від 30.07.2004р.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна інстанція помилково скасувала рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону.

За таких обставин та відповідно до вимог ст. 226 КАС України, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 05.09.2007 підлягає скасуванню, а постанова Господарського суду Запорізької області від 25.04.2005 року – залишенню в силі.

Керуючись ст.ст.210, 220, 221, ст. 226, 231 та ч.5 ст.254 КАС України (2747-15) , колегія –

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Імідж Холдинг" Акціонерної компанії "Імідж Холдинг АпС" задовольнити, постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 05.09.2007 року скасувати, залишити в силі постанову Господарського суду Запорізької області від 25.04.2005 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.