К-6422/07 Про визнання права на пенсію - 18.02.2009 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21.02.2007 у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права на пенсію та про відшкодування майнової шкоди, -

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права на пенсію та про відшкодування майнової шкоди.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.02.2007 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1- ОСОБА_2., в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є офіцером запасу Збройних Сил України. В період проходження дійсної військової служби він брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи йому 14.08.1997 Одеською обласною державною адміністрацією було надано статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-й категорії і видано відповідне посвідченняНОМЕР_1, у 1997 року позивачу призначена 2-а група інвалідності.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтями 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначені підстави та умови призначення державних пенсій та додаткових пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., виходили з того, що виплати позивачеві, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року (796-12) № 796 здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2003 року № 1.

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інший, крім мінімальної заробітної плати, критерій нарахування виплат або обмежують їх розмір.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат виступала тільки мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачем період часу змінювався законодавцем неодноразово. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законами про Державний бюджет на відповідні роки. Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України будь-яких рішень із цих питань не приймали, тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на відповідні роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2003 року № 1.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені касаційним судом, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21.02.2007 - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання права на пенсію та про відшкодування майнової шкоди направити на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.