Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Конюшка К.В.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

за участю представника

відповідача Сакалоша Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2006 р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 р.

у справі № 7/119-2006

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2006 р. позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Хустської об'єднаної державної податкової інспекції у Закарпатській області від 24.05.2005р. № 0005741730/0/471/2704514172/4232/р/17 про визначення позивачеві податкового зобов'язання на суму 143427,25 грн. У позові про скасуванні вказаного податкового повідомлення-рішення в частині застосованих штрафних санкцій у сумі 17765,25 грн. відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2006р. постанову суду першої інстанції у частині задоволенні позову скасовано. У позові відмовлено.

СПД-фізична особа ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та винести нову постанову у справі, якою визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 151192,50 грн. (100795,00 грн. основного боргу та 50397,50 грн. штрафних санкцій). Зазначає про порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Хустська ОДПІ у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

СПД-фізична особа ОСОБА_1 надіслав факсом клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити свого уповноваженого представника в судове засідання через зайнятість в іншій справі у м. Ужгороді. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження викладеного позивач не надав, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції клопотання залишив без задоволення.

Перешкод для судового розгляду справи за відсутності позивача та його представника, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду справи, судом касаційної інстанції не вбачається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом планової виїзної перевірки від 23.05.2005 р. зафіксовано порушення позивачем вимог:

п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у непроведенні коригування задекларованих сум податку на додану вартість у березні та травні 2004 року внаслідок повернення придбаної позивачем продукції постачальникам товарів (робіт, послуг), що зумовило заниження податкового зобов'язання у сумі 35530,49 грн.

п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у завищенні податкового кредиту на суму 412142,00 грн. за січень-квітень, липень, вересень-жовтень, грудень 2004 року.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.05.2005 р. № 0005741730/471/2704514172/4232/р/17 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 151192,50 грн., в тому числі 100795,00 грн. основного платежу та 50397,50 грн. штрафних санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, на що посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішенні даної справи.

Як було достеменно встановлено судом попередньої інстанції, позивач, повернувши товар постачальникам, не виконав вимог п. 4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" - не здійснив перерахування податку, нарахованого у зв'язку з таким продажем, відповідно до змін бази оподаткування у сторону зменшення суми податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, що мало бути відображено у податкових деклараціях відповідних періодів та розрахунках коригування сум податку на додану вартість до декларацій.

Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши факт заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, спричинене даним порушенням, дійшли обґрунтованого висновку про правомірність визначення податковим органом позивачеві такого зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо неврахування податковим органом при розрахунку податкового зобов'язання з наростаючим підсумком на кінець 2004 року переплати (від'ємного значення) з податку на додану вартість станом на 01.01.2004 р. у сумі 187876 грн., перевірив цю обставину і встановив, що станом на 01.01.2005 р. переплата з податку на додану вартість у позивача була відсутня, оскільки протягом 2004 року платником подавались податкові декларації з податку на додану вартість і уточнюючі розрахунки з позитивним значенням, по яких податок на додану вартість до бюджету не сплачувався, а нараховані суми зараховувались за рахунок від'ємного значення податку. Переплата з податку на додану вартість у сумі 187876 грн. рахувалась станом на 01.01.2004 р. за результатами фінансової діяльності 2003 року, а перевірка проведена щодо 2004 року.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність визначення спірним податковим повідомленням-рішення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, натомість позивач у касаційній скарзі не спростував таких висновків та не навів доводів, які б свідчили про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.