К-10307/08 Про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми додаткової пенсії - 03.06.2009 Прийняття

(далі -УПФ) України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми додаткової пенсії та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою УПФ України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2008 року, -

В листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив зобов'язати УПФ України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області здійснити йому перерахунок розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період з листопада 2000 року по жовтень 2007 року у розмірі передбаченому положеннями статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII (далі - Закон №796-XII (796-12) ). Також просив суд покласти на відповідача обов'язок здійснювати виплати у такому ж порядку у наступні періоди.

В обґрунтування позову вказував, що він перебуває на обліку у відповідача, має статус громадянина постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІ групи у зв'язку з чим має право на пільги, передбачені Законом №796-XII (796-12) . Зокрема, згідно положень ст. 50 вказаного Закону розмір щомісячної додаткової пенсії інвалідам ІІ групи визначається, виходячи з 75% мінімальної пенсії за віком

Проте, відповідачем такі виплати здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. №836 (836-96-п) , якою встановлено мінімальну пенсію у розмірі 16,62 грн.

09.10.2007р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії з урахуванням положень статті 50 Закону №796-XII. При цьому, на думку ОСОБА_1, за період з листопада 2000 року по жовтень 2007 року йому було недонараховано додаткову пенсію у розмірі 17634,87 грн.

Отримавши 19.10.2007 р. відмову, ОСОБА_1 звернувся до суду за правовим захистом.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2008р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.06.2008р., позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПФ України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті недоотриманої суми додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману суму додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 09.10.2007р. Зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 09.10.2007р. з урахуванням мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється на кожен рік Законом України "Про Державний бюджет України". В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими по справі судовими рішеннями, УПФ України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухваливши нове рішення про відмову задоволенні позову повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.08.2008р. касаційну скаргу прийнято до провадження суду та відкрито касаційне провадження.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України - суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі (ч.2 ст. 220 КАС України).

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення серія А№022812), є інвалідом ІІ групи захворювання (посвідчення 34101), яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим йому була призначена державна пенсія відповідно до ст. 54 Закону №796-XII, а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 50 цього ж Закону.

ОСОБА_1 отримує пенсію за ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, розмір якої обчислений у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, з чим вірно погодилась колегія суддів апеляційного суду, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу, виходячи з її розмірів, встановлених Законом №796-XII (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України (836-96-п) від 26.07.1996р. №836.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України - громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-XII (796-12) .

Відповідно до ст. 50 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають вимогам закону, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, з огляду на те, що це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України - у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними приписами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають саме положення ст. 50 Закону №796-XII, а не зазначена постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також судами правильно не взято до уваги посилання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону №796-XII, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Відповідно до ст. 50 Закону №796-XII вбачається, що під час визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 Закону №796-XII.

Крім того, відсутність коштів у відповідача, не може бути підставою для невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 50 Закону №796-XII, щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно з ч.3 ст. 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому обґрунтованими також є висновки судів щодо протиправності відмови відповідача у перерахунку пенсії у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - у заявника виникає право на перерахунок пенсії з моменту звернення пенсіонера за таким перерахунком - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

З матеріалів справи вбачається, що за перерахунком додаткової пенсії Сорокін Д.В. звернувся 09.10.2007р., тобто в даному випадку перерахунок пенсії необхідно проводити з 01.10.2007р., а не з 09.10.2007р., як вказав суд першої інстанції в оскаржуваній постанові від 11.02.2008р., з чим помилково погодився суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 225 КАС України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2008 року - змінити.

В абзаці третьому та четвертому резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2008 року вказати дату проведення перерахунку додаткової пенсії "…з 01 жовтня 2007 року" замість "…з 09 жовтня 2007 року".

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.