Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого – судді Леонтович К.Г.,

суддів: Васильченко Н.В., Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Матолича С.В.

при секретарі – Капустинському М.В.,

за участю представників: Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква – Невідомського О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква на постанову господарського суду Київської області від 15 лютого 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2008 року у справі № А 437/13-06 за позовом відкритого акціонерного товариства "Росава" до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква про визнання недійсною та скасування вимоги, -

У грудні 2006 року відкрите акціонерне товариство "Росава" звернулося в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква, в якому просило визнати недійсною та скасувати вимогу відповідача №1346 від 03.11.2006 р. про сплату боргу у сумі 190149,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вимога відповідача №1346 від 03.11.2006 р. не відповідає чинному законодавству, оскільки станом на 01.12.2006 р. позивач не мав заборгованості перед відповідачем по сплаті страхових внесків.

__________________________________________________________________

Справа № К-8541/08 Доповідач: Леонтович К.Г.

Постановою господарського суду Київської області від 15 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2008 року позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.11.2006 р. відкрите акціонерне товариство "Росава" отримало вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква №1346 від 03.11.2006 р. про сплату недоїмки в сумі 190149,31 грн.

Згідно з п. 2 ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" суми страхових внесків своєчасно не нараховані або не сплачені страхувальником у строки, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду, вважаються простроченою заборгованістю зі сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Судами також встановлено, що ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2003 р. у справі № 60/146-02 було затверджено оплату послуг арбітражного керуючого Лугового О.В. у справі про банкрутство ВАТ "Росава" та додаткову винагороду у розмірі 5 % від суми задоволених боржником вимог кредиторів.

За умовами договору відповідач повинен був сплатити арбітражному керуючому суму в розмірі 190149,31 грн., що і становить 5 % від суми задоволених вимог Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква.

Вказану суму відповідач платіжним дорученням № 1110 перерахував арбітражному керуючому.

Разом з тим, відповідач вважає, що оскільки Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква не може використовувати кошти загальнообов’язкового державного пенсійного страхування на цілі не пов’язані з діяльністю фонду, то витрати на цю додаткову винагороду покладаються як недоїмка на позивача.

В порушення ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та Інструкції про порядок обчислення, сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою Правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003р. (z0064-04) , у спірній вимозі не зазначено: до яких внесків або обов'язкових платежів відноситься виставлена сума боргу; період за який виник такий борг; розрахунок такої суми та відсутні посилання на норми законодавства, якими відповідач обґрунтовує застосування до позивача недоїмки.

Крім того, згідно розрахунку суми страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування за жовтень 2006 року та Акту перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов'язання зі збору та внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування від 18.12.2006 р. за результатами проведеної планової перевірки правильності обчислення, повноти нарахування і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України за період з 01.01.2004 р. по 15.12.2006 р. в діяльності позивача порушень не виявлено та встановлена відсутність заборгованості по сплаті страхових внесків.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів законності спірної вимоги № 1346 від 03.11.2006 р. судам попередніх інстанцій Управлінням Пенсійного фонду України в м. Біла Церква надано не було.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсною та скасування вимоги відповідача №1346 від 03.11.2006 р. про сплату боргу у сумі 190149,31 грн., оскільки відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква – залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Київської області від 15 лютого 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2008 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.