К-29848/06 Про визнання неправомірними дій та зобов’язання здійснити митне оформлення транспортного засобу - 12.02.2009 Прийняття

У квітні 2006 року Торгівельно–комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків – Москва" (надалі - ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва") звернулось до суду з позовом до Державної митної служби України в особі Харківської митниці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Експас" (надалі – ТОВ "Експас"), - про визнання неправомірними дій та зобов’язання здійснити митне оформлення митної декларації № 80000 0003/6/260016 від 12 квітня 2006 року, поданої ТОВ "Експас" Юзвінським Геннадієм Михайловичем.

Заявою від 11 травня 2006 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати неправомірними дії Харківської митниці щодо відмови у митному оформленні та пропуску транспортного засобу через митний кордон України за митною декларацією № 80000 0003/6/260016 від 12 квітня 2006 року, поданої ТОВ "Експас", та зобов’язати здійснити митне оформлення транспортного засобу за митною декларацією № 80000 0003/6/260016 від 12 квітня 2006 року, поданої декларантом ТОВ "Експас" Юзвінським Г.М.

Постановою господарського суду Харківської області від 11 травня 2006 року позов задоволено повністю.

Визнані неправомірними дії Харківської митниці щодо відмови у митному оформленні та пропуску транспортного засобу через митний кордон України за митною декларацією № 8000 0003/6/260016 від 12 квітня 2006 року та зобов’язано Харківську митницю здійснити митне оформлення транспортного засобу за митною декларацією № 8000 0003/6/260016 від 12 квітня 2006 року, яка була подана декларантом ТОВ "Експас" Юзвінським Г.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2006 року постанову господарського суду Харківської області від 11 травня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Харківська митниця, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 11 травня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2006 року, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Після прийняття вказаного рішення загальними зборами учасників до статуту ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва" були внесені відповідні зімни, державна реєстрація яких була проведена 11 березня 2006 року.

01 березня 2006 року між ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва" та ТОВ "Експас" було укладено договір доручення № 36/2006, згідно умов якого ТОВ "Експас" (повірений) зобов’язувався за винагородження, від імені та за рахунок ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва" (довіритель) здійснити митне декларування товарів.

12 квітня 2006 року декларантом ТОВ "Експас" Юзвінським Г.М. до Харківської митниці було подано митну декларацію № 80000 0003/6/260016 на автомобіль марки "Cadillac Escalade ESV", який ввезений на митну територію України, як внесок іноземного інвестора Дукера Ш. до статутного капіталу ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва".

14 квітня 2006 року Харківська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 80000 0003/6/7, якою відмовила у митному оформленні автомобіля. Свою відмову відповідач обґрунтував недодержанням вимог ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст. 82 Господарського кодексу України, ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" і ст. 90 Митного кодексу України.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відмова відповідача у митному оформленні автотранспортного засобу згідно митної декларації № 80000 0003/6/260016 від 12 квітня 2006 року є безпідставною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України, майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

Згідно ст. 1 вищезазначеного Закону до іноземних інвесторів відносяться суб’єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, зокрема, фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності.

Відносини, пов’язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору (ст. 6 Закону України "Про режим іноземного інвестування").

Частиною третьою ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про заохочення та взаємний захист інвестицій, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про заохочення та взаємний захист інвестицій" від 15 листопада 1996 року № 511/96-ВР (511/96-ВР) , передбачено, що термін "інвестор" відносно інвестицій, що здійснюються в Україні, означає фізичні особи, що постійно проживають на території та є громадянами Держави Ізраїль, але не є громадянами України.

Визначення терміну "постійне місце проживання" в Законі України "Про режим іноземного інвестування" (93/96-ВР) відсутнє.

В той же час, визначення терміну "постійне місце проживання" наводиться в Законі Україні "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) та в Законі України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" (2681-14) .

Постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом).

Судами попередніх інстанцій було достовірно встановлено, що одним із учасників ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва" є Дукер Ш., який є громадянином Республіки Ізраїль, і який постійно проживає на території Республіки Ізраїль (Республіка Ізраїль, м. Рамла, вул. Яир Штерн, 27/9).

Таким чином, учасником ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва" є Дукер Ш. - фізична особа – іноземець, який не має постійного місця проживання на території України і не обмежений у дієздатності, що провадить інвестиційну діяльність на території України, тобто іноземний інвестор, що не було спростовано відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись іноземними інвесторами, зокрема, у формі часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств (ст. 3 цього ж Закону).

Підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків (п. 3 ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва" за законодавством України є підприємством з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю, в статутному фонді якого частка не менше 10 відсотків належить іноземному інвестору – Дукеру Ш., що також не було спростовано відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно Протоколу загальних зборів учасників ТК ТОВ з ІІ фірма "Харків – Москва" № 7 від 27 лютого 2006 року учасниками товариства було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок внесення іноземним інвестором Дукером Ш. автомобілю до статутного капіталу. Такий вид іноземної інвестиції передбачений в Законі України "Про режим іноземного інвестування" (93/96-ВР) (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Сам по собі факт внесення автомобілю до статутного фонду свідчить про те, що він був ввезений в України не для реалізації та не для власного споживання, що не було спростовано відповідачем відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому з положень ч. 5 ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) випливає, що законодавець ставить в залежність сплату підприємством ввізного мита від факту відчуження підприємством майна, що було ввезено в Україну, як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, що не було встановлено по справі.

Посилання відповідача на порушення позивачем ст. 82 Господарського кодексу України щодо невідповідності зазначеного в статуті позивача розміру статутного капіталу сумі грошових внесків та іноземної інвестиції (сума внесків перевищує розмір статутного капталу) та не визначення в статуті складу внесених вкладів кожного учасника не можуть братись до уваги з урахуванням того, що статут позивача зареєстрований у встановленому законом порядку, його державна реєстрація в порядку передбаченому законом не скасована або не визнана недійсною, і ця підстава не може бути підставою для відмови у митному оформленні.

Відповідач в картці відмови посилався також на порушення позивачем вимог ст. 90 Митного кодексу України у зв’язку з неможливістю внесення змін до графи 31 митної декларації (не визначена кількість місць для сидіння в автомобілі) після прийняття її до митного оформлення.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідач своє карткою відмови відмовив у проведенні митного оформлення та пропуску транспортного засобу через митний кордон України, а митна декларація № 800000003/6/260016 від 12 квітня 2006 року позивача була прийнята до митного оформлення.

Згідно ст. 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Відповідно до ст. 86 Митного кодексу України митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Цей перелік визначений в Переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2006 року № 80 (80-2006-п) Постановою Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2006 року № 80 (80-2006-п) був затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу.

Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Аналіз вищевикладених положень свідчить про те, що прийняття відповідачем митної декларації позивача № 800000003/6/260016 від 12 квітня 2006 року із проставленням на ній відповідної відмітки підтверджує те, що подана позивачем митна декларація містила всі необхідні відомості та до неї були додані всі необхідні документи, а тому посилання відповідача на відсутність даних в графі 31 митної декларації є безпідставними.

Неправомірною також визнається вимога відповідача щодо подачі позивачем декларації митної вартості за формою ДМВ-2 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 259 та ч. 1 ст. 260 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості (ч. 1 ст. 262 Митного кодексу України).

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначені в Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року № 1375 (1375-2003-п) .

Методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за методами, встановленими в ч. 1 ст. 266 Митного кодексу України.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Відповідно до п. 12 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року № 1375 (1375-2003-п) , декларація митної вартості за формою ДМВ-1 подається для заявлення митної вартості товарів, яка визначена шляхом застосування методу оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1) відповідно до статті 267 Митного кодексу України.

Декларація митної вартості за формою ДМВ-2 подається для заявлення митної вартості товарів, визначеної шляхом застосування одного з передбачених статтями 268 - 273 Митного кодексу України методів оцінки: за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Позивачем разом з митною декларацією було подано декларацію митної вартості за формою ДМВ-1 із визначеною митною вартістю автотранспортного засобу за допомогою методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Отже, позивач відповідно до вищевикладених положень законодавства визначив митну вартість автотранспортного засобу за основним методом визначення митної вартості товарів (метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та подав декларація митної вартості за формою ДМВ-1, яка подається при визначенні митної вартості за цим методом.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов’язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення ( ч. 3 ст. 265 Митного кодексу України).

Відповідачем не було доведено, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, і він зобов’язував декларанта визначити митну вартість автомобілю іншим способом.

Пунктом 18 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року № 1375 (1375-2003-п) , передбачено, що у разі коли декларант не може документально підтвердити заявлену ним митну вартість товарів або коли виникають обґрунтовані сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей, митний орган може вимагати подання декларації митної вартості та самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи, передбачені Митним кодексом України (92-15) , на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно із Митним кодексом України (92-15) .

На підтвердження наявності обґрунтованого сумніву щодо достовірності поданих декларантом відомостей відповідач не представив жодних доказів.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 266 Митного кодексу України якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідачем не було дотримано вищезазначених вимог.

Отже, вимога відповідача щодо подання позивачем Декларації митної вартості за формою ДМВ-2 та відмова у митному оформленні автомобілю з цієї підстави є безпідставними.

При цьому відповідачем також не була дотримана вимога ст. 80 Митного кодексу України щодо надання письмового повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз’ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог та прийняли законні та обґрунтовані рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Харківської митниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Харківської області від 11 травня 2006 року та ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Харківської митниці залишити без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 11 травня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2006 року залишити без змін.