Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги до 5 травня, -

У листопаді 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є учасником бойових дій, а тому відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак відповідач у 2003 році згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року № 380-IV (380-15) виплатив йому 90 грн., у 2004 році згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV (1344-15) виплатив грошову допомогу в розмірі 120 грн. та у 2005 році в розмірі 250 грн. відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV (2285-15) .

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради невиплачену грошову допомогу за 2003-2005 роки у розмірі 1898,75 грн.

Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 10 травня 2007 року, позовні вимоги було задоволено.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради на користь ОСОБА_1. заборгованість з недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2003-2005 роки в сумі 1898,75 грн.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Однак такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є учасником бойових дій.

Частиною 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року № 380-IV (380-15) , "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV (1344-15) та "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV (2285-15) учасникам бойових дій, до яких відноситься і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги у 2003, 2004 і 2005 роках в розмірах 90 грн., 120 грн. та 250 грн. відповідно.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що статтями 28, 44, 34 законів України "Про Державний бюджет України на 2003, 2004 та 2005 роки" фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 28, 44 та 34 відповідно законів України "Про Державний бюджет України на 2004 та 2005 роки".

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення відповідачем розміру допомоги позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції.

З огляду на наведене, оскаржені судові рішення відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

При новому розгляді судам слід врахувати наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську Ради задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 20 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 10 травня 2007 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.