Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси про зобов'язання зробити в паспорті відмітку про наявність прав здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру, -

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказував на те, що він звернувся до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси (далі - ДПІ в Приморському районі м. Одеси) із заявою про відмову від ідентифікаційного номеру та збереження раніше встановленої форми обліку, як це передбачено Законом України "Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) , однак в цьому йому було відмовлено.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати такі дії відповідача неправомірними та зобов'язати ДПІ в Приморському районі м. Одеси зробити в його паспорті відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, зберегти за ним раніше встановлену форму обліку, а також виключити з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів інформацію щодо його особи.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2007 року це судове рішення змінено та виключено із резолютивної частини рішення вказівку про зобов'язання відповідача зробити в паспорті відповідну відмітку.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ в Приморському районі м. Одеси, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1. у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкова інспекція в порушення статті 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" не внесла до паспорта заявника відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

При цьому суди дійшли висновку, що оскільки ОСОБА_1, який є прихожанином Свято-Пантелеймонівського Одеського чоловічого монастиря, звернувся до податкового органу з вимогою внести відмітку до паспорту про наявність права здійснювати платежі без ідентифікаційного номеру, то податкова інспекція не мала законних підстав відмовляти заявникові.

Однак такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій суперечить вимогам законодавства, що діяло як на час звернення позивача до суду, так і чинного на даний час.

Частиною другою статті першої Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) передбачено, що для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера й офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без цього номера.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що законодавством не передбачено, що саме податковий орган повинен вносити відмітки до паспорту громадянина України, який виявив бажання здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера і зберегти за ним раніше встановлені форми обліку платника податку й інших обов'язкових платежів.

З матеріалів справи вбачається, що у червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про відмову від ідентифікаційного номеру.

На час його звернення до відповідача діяв "Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів", затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226, зареєстрований Міністерством юстиції України 20 жовтня 2004 року за № 1345/9944 (z1345-04) (далі - Порядок), яким визначено механізм реалізації вказаної вище норми Закону та уповноважений на це орган, а отже, усунута наявна раніше прогалина в законодавстві щодо цього питання.

Зокрема, згідно з п.п.1.4, 1.5 цього Порядку особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, у разі відсутності в неї ідентифікаційного номера повідомляє у формі заяви орган державної податкової служби за своїм місцем реєстрації. Форму заяви наведено в додатку 1 до Порядку. Особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від ідентифікаційного номера, у разі наявності в неї ідентифікаційного номера повідомляє у формі заяви орган державної податкової служби за своїм місцем реєстрації. Форму заяви наведено в додатку 2 до Порядку.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 вказаного Порядку, у залежності від свого статусу фізична особа надає відповідний комплект документів, в тому числі свідоцтво про народження, паспорт громадянина України, свідоцтво про шлюб (за наявності), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про зміну імені (за наявності), копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера-1 (за наявності).

Згідно із п. 3 Порядку посадова особа органу державної податкової служби отримує заповнену заяву з додатком, про що робить відповідний запис на заяві та формує особову справу.

Після прийняття заяви орган державної податкової служби за місцем реєстрації особи проводить перевірку наявності інформації про особу в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів щодо достовірності поданих даних та у термін до 30 календарних днів з дня прийняття заяви орган державної податкової служби надає заявнику довідку форми № В3, або відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови. Термін дії довідки - 30 календарних днів.

У відповідності із п. 4 цього Порядку фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації отриману від податкового органу довідку за формою № В3 та паспорт громадянина України. Посадова особа органу внутрішніх справ відповідно до пункту 5 Порядку в разі звернення громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає довідку за формою № В3 на предмет повноти і правильності її заповнення та відповідності пред'явленому паспорту. За відсутності невідповідностей посадова особа вносить на 7-9 сторінки паспорта відмітку, зміст і форму якої наведено в додатку 4 до Порядку.

Між тим, судом не було досліджено, чи дотримався позивач наведеного порядку.

За таких обставин, у суду першої інстанції не було правових підстав зобов'язувати податкову інспекцію зробити на одній із сторінок паспорта Калашнікова С.Ю. відмітку про наявність у нього права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, як і не було належних правових підстав задовольняти і інші позовні вимоги.

Наведені порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який сам допустив помилку, змінивши постанову суду першої інстанції і фактично відмовивши у позивачу лише у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання податкового органу поставити відмітку у паспорті.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до ухвалення незаконних судових рішень.

Для вирішення цього спору, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та висновків суду касаційної інстанції, необхідно встановлювати нові обставини щодо правомірності дій відповідача та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України не може зробити суд касаційної інстанції.

Крім того, суду першої інстанції слід врахувати те, що згідно із ч.2 ст. 18 КАС України адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки, підсудні окружним адміністративним судам.

За таких обставин суду також слід у відповідності до вимог п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , ст. 22 цього ж Кодексу, вирішити питання про можливість передачі даної справи до відповідного окружного адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 травня 2007 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.