Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора України про визнання дій неправомірними, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду від 1 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2006 року

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генерального прокурора України про визнання дій неправомірними.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 січня 2006 року позивач звернувся до Генерального прокурора України з заявою про посадові злочини в порядку глави 8 Кримінально - процесуального кодексу України (1001-05) , однак, відповідач в порушення норм чинного законодавства, у встановлений законом строк заяву про злочин не розглянув та постанову не виніс.

ОСОБА_1 вважає, що Генеральний прокурор України порушує його права, гарантовані Конституцією України (254к/96-ВР) та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Просив суд визнати дії відповідача незаконними, зобов'язати Генерального прокурора України розглянути заяву про злочини в порядку визначеному Главою 8 Кримінально - процесуального кодексу України (1001-05) .

Постановою Івано-Франківського міського суду від 1 серпня 2006 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2006 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що сина позивача ОСОБА_2 у 1995 році було засуджено до виняткової міри покарання - смертної кари. 11 березня 1997 року Президентом України було проголошено мораторій на виконання вироків, які передбачали покарання у вигляді смертної кари. Після прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність положень Кримінального кодексу України (2341-14) , які передбачали смертну кару, Законом України від 22 лютого 2000 року були внесені зміни до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України, до яких введено новий вид покарання - довічне позбавлення волі. Відповідно до вимог закону суддею ОСОБА_4 було винесено постанову, якою обране ОСОБА_2 покарання у вигляді смертної кари замінено на довічне позбавлення волі.

Позивач вважає вирок та постанову суду незаконними, у зв'язку з чим він звернувся до прокурора області з заявою про порушення проти судді ОСОБА_4 кримінальної справи.

Позивач також звернувся до Генеральної Прокуратури України з відповідною заявою, в якій просив взяти під контроль розгляд прокуратурою області його заяви про злочини вчинені суддею апеляційного суду ОСОБА_4, у кримінальній справі № К-2-55.

03 листопада 2005 року начальником управління підтримання державного обвинувачення в судах Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 була надана позивачу відповідь, що заяви ОСОБА_1 розглянуті, підстави для порушення кримінальної справи стосовно судді ОСОБА_4 відсутні.

Не погоджуючись з отриманими відповідями, 21 січня 2006 року позивач звернувся до Генерального Прокурора України з заявою про посадові злочини вчинені ОСОБА_3 На думку позивача, ОСОБА_3 не виконав своїх службових обов'язків, з огляду на що, вчинив посадові злочини передбачені статтею 365 (перевищення влади або службових повноважень), статтею 376 (службова недбалість), статтею 396 (приховування злочину) Кримінального кодексу України (2341-14) .

Листом від 20 лютого 2006 року № 09/1-3397-95 Генеральний Прокурор України повідомив позивача, що його скарги щодо порушення кримінальної справи стосовно судді ОСОБА_4 розглянуто, порушень законодавства які тягли б за собою скасування постанови судді не встановлено.

Статтею 97 КПК України передбачено, що прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, по заяві або повідомленню, посадова особа зобов'язана прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити у її порушенні, направити заяву за належністю. Перераховані дії та чи інша посадова особа повинні вчинити в тому випадку, коли є заява чи повідомлення саме про злочини.

Статтею 11 Кримінального Кодексу України визначено, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Чинним Кримінальним кодексом України (2341-14) передбачено які саме діяння є злочинами, в чому полягає об'єктивна та суб'єктивна сторона того чи іншого злочину, кваліфікуючі ознаки та інше. У випадках, якщо в заяві чи повідомленні є ті чи інші об'єктивні дані що свідчать дійсно про ознаки того чи іншого злочину, то є підстави вважати таку заяву чи повідомлення саме заявою чи повідомленням про злочини і тільки по таких заявах та повідомленнях повинні прийматись передбачені законом процесуальні рішення з винесенням постанов. Якщо ж у повідомленнях чи заявах таких ознак немає, то вони не можуть вважатись такими по яких обов'язково повинні прийматись ті чи інші процесуальні рішення.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Оскільки заява позивача від 21 січня 2006 року не містить тих чи інших ознак злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України (2341-14) , та була розглянута відповідачем у строки встановлені статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про відсутність правових підстав визнати дії Генерального прокурора України протиправними.

Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, їм дана правильна правова оцінка, що обґрунтовано висновками судових рішень та не спростовується доводами касаційної скарги.

Таким чином, оскаржувані рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду від 1 серпня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2006 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.