Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Карася О.В., Маринчак Н.Є., Федорова М.О., Усенко Є.А.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернівці

на постанову господарського суду Чернівецької області від 25 вересня 2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2007 року

у справі № 3/90

за позовом Державної податкової інспекції у місті Чернівці

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Славія – Чернівці",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інталія-С"

про визнання договору недійсним, -

У травні 2006 року ДПІ у м. Чернівці звернулась до суду з позовом до ТОВ "Славія – Чернівці", ТОВ "Інталія-С" про визнання договору про уступку права вимоги № 19 від 30 вересня 2005 року недійсним.

Постановою господарського суду Чернівецької області від 25 вересня 2006 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2007 року постанову господарського суду Чернівецької області від 25 вересня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Чернівці, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Чернівецької області від 25 вересня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2007 року, прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

01 квітня 2005 року між ТОВ "Славія – Чернівці" (продавець) та ТОВ "Атлантида" (покупець) було укладено договір купівлі – продажу № 08/05, відповідно до якого продавець зобов’язувався передати у власність покупця товар, а покупець прийняти і оплатити його.

30 вересня 2005 року між ТОВ "Славія – Чернівці" та ТОВ "Інталія-С" було укладено договір № 19 про уступку права вимоги, відповідно до якого ТОВ "Славія – Чернівці" передало ТОВ "Інталія-С" право вимоги по погашенню заборгованості в сумі 1040376, 96 грн. по договору № 08/05 від 01 квітня 2005 року до ТОВ "Атлантида".

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що орган державної податкової служби може звернутись до суду з позовом про визнання недійсною угоди та стягнення в доход держави коштів, одержаних за такою угодою, у випадку, якщо ці угоди суперечать інтересам держави і суспільства, а в даному випадку позивачем не було доведено те, що договір № 19 про уступку права вимоги від 30 вересня 2005 року суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог ДПІ у м. Чернівці посилається на те, що договір про уступку права вимоги № 19 від 30 вересня 2005 року за своє суттю є договором факторингу, а тому договір, укладений між ТОВ "Славія – Чернівці" та ТОВ "Інталія-С", не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України з урахуванням того, що в порушення вимог ст. 1079 Цивільного кодексу України фактор (ТОВ "Інталія-С") не є фінансовою установою, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може звернутись заінтересована особа, а позови про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до положень п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції можуть подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Враховуючи те, що ДПІ у м. Чернівці звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору про уступку права вимоги від 30 вересня 2005 року № 19 на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, що не передбачає стягнення коштів в дохід держави, і позивачем не було доведено те, що даний договір був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Чернівці підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Чернівецької області від 25 вересня 2006 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернівці залишити без задоволення, а постанову господарського суду Чернівецької області від 25 вересня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.