Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги учаснику бойових дій, -

У жовтні 2006 року ОСОБА_1. звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є учасником бойових дій, а тому відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак відповідач всупереч наведеній нормі Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) на протязі 2004-2006 років на підставі законів України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки здійснював виплату цієї допомоги не у повному обсязі, в зв'язку з чим загальна сума недоплати становить 4123,45 грн.

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з Управління праці, соціального захисту населення та житлових субсидій Мелітопольської міської ради невиплачену грошову допомогу за 2004-2006 роки у розмірі 4123,45 грн.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 грудня 2006 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1. 1410 грн. в рахунок погашення заборгованості по несплаченій щорічній грошовій допомозі за 2006 рік як учаснику бойових дій.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2007 року це судове рішення скасовано в частині задоволення позову та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1. у задоволенні позову про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги за 2006 рік як учаснику бойових дій в сумі 1410 грн.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову ОСОБА_1. у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні позову про стягнення недоплаченої грошової допомоги за 2004-2005 роки, суд першої інстанції у відповідності із ст.ст. 99, 100 КАС України виходив з того, що позивачем без поважних на те причин пропущено річний строк для звернення до адміністративного суду, з чим правильно погодився і суд апеляційної інстанції.

В той же час судом першої інстанції при прийнятті рішення щодо задоволення позову в частині стягнення на користь позивача суми недоплаченої грошової допомоги за 2006 рік було допущено порушення правил застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення ним цього спору.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є учасником бойових дій.

Частиною 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV (1344-15) та "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV (2285-15) учасникам бойових дій, до яких відноситься і позивач, була передбачена виплата щорічної разової допомоги у 2004 і 2005 роках в розмірах 120 грн. та 250 грн. відповідно.

Згідно ж Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) взагалі зупинено дію ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ в частині визначення розміру виплат щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій.

Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Отже, для вирішення цього спору вирішальним є питання, який з цих законів є пріоритетним та підлягає застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що законами України "Про Державний бюджет України на 2004, 2005 та 2006 роки" фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення саме законів України "Про Державний бюджет України на відповідні роки".

Наведене урахував суд апеляційної інстанції, який скасував постанову місцевого суду та обґрунтовано відмовив ОСОБА_1. у задоволенні позову про стягнення на її користь недоплаченої грошової допомоги за 2006 рік.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 грудня 2006 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.