К-4499/07 Про визнання права на пенсію та відшкодування майнової шкоди - 04.02.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі-УПФ) України в Суворовському районі міста Одеси, Головного УПФ України в Одеській області про визнання права на пенсію та відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2, - представника позивача ОСОБА_1, на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 12 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2006 року,-

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФ України в Суворовському районі міста Одеси, Головного УПФ України в Одеській області про визнання права на пенсію інваліда 2 групи гасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з урахуванням додаткової пенсії за шкоду нанесену здоров'ю та відшкодування майнової шкоди, посилаючись на те, що відповідач при нарахуванні йому пенсії, порушив чинне законодавство України.

Позивач просить суд визнати його право на пенсію інваліда 2 групи учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС з урахуванням додаткової пенсії за шкоду нанесену здоров'ю з 26.03.2001р. у розмірі 2176,73грн., з 01.01.2002р. у розмірі 2345грн., з 01.01.2003р. у розмірі 2345грн., з 01.01.2004р. у розмірі 2491,03грн. і з 01.01.2005р. у розмірі 2905грн. та зобов'язати УПФ в Суворовському районі міста Одеси України зробити перерахунок призначеної йому пенсії згідно визнаного права на пенсію інваліда 2 групи учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС з урахуванням додаткової пенсії за шкоду, нанесену здоров'ю з 26.03.2001р., також просить стягнути з відповідачів суму заборгованості, що утворилася в результаті перерахунку пенсії.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 12.07.2006р., залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.10.2006р., в задоволенні позововних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, - представника позивача ОСОБА_1, в якій ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (посвідчення НОМЕР_1) і йому, як інваліду 2 групи (довідка МСЕК №027594), учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виплачується пенсія виходячи із середньомісячного заробітку з 01.01.2002р. у розмірі 743,42грн., що на той момент було більше ніж 8 мінімальних пенсій за віком (16,62 х 8 = 132,96грн). З 01.10.2003р. позивачу сплачувалась пенсія у розмірі 743,42грн., що більше ніж 8 мінімальних пенсій за віком (8 х 19,91 = 159,28грн).

Позивач звернувся до УПФ України в Суворовському районі міста Одеси, де перебуває на обліку як пенсіонер, із заявою про нарахування пенсії у розмірах, встановлених ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак в проведенні такого було відмовлено з тих підстав, що розмір пенсії обчислено у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України.

Суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 виходили з того, що виплати позивачеві, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 03.01.2002р. №1.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України (254к/96-ВР) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до ст.50 вказаного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.54 згаданого Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі- КАС) України (2747-15) , у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У порушення вимог ст.ст. 86, 159, 161, 163 КАС України суди належним чином не визначилися з правовою нормою, що регулює спірні правовідносини, не звернули увагу на зазначені положення закону і, як наслідок, не перевірили можливості застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) з огляду на їх невідповідність нормам Закону.

Погодитися з посиланням судів, як на підставу обґрунтування застосування постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. №1 (1-2002-п) , на ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не представляється можливим, оскільки зазначеною статтею на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок проводити підвищення конкретних розмірів всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, однак невиконання Кабінетом Міністрів України такого обов'язку не може бути підставою позбавлення громадян права на виплати в розмірах, що передбачені безпосередньо законом.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права були залишені без уваги й належної оцінки апеляційного суду та не можуть бути усунені касаційним судом, що відповідно до вимог ч.2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів.-

Касаційну скаргу ОСОБА_2, - представника позивача ОСОБА_1, - задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду міста Одеси від 12 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2006 року - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі міста Одеси, Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання права на пенсію та відшкодування майнової шкоди - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.