Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Горніцька І.О.;

відповідача: Сич Є.Ю.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на рішення Господарського суду м. Києва від 27.01.2005 р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р.

у справі №25/260

за позовом Центру соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва в особі філії "Конвент"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва в особі філії "Конвент" (далі по тексту – позивач, Філія "Конвент") звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Голосіївському районі) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.03.2004 р. №000582626/0.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.01.2005 р. у справі №25/260 (суддя Морозов С.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. (головуючий суддя – Шипко В.В., судді Алданова С.О., Нечитайло О.М.), позовні вимоги задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 24.03.2004 р. №000582626/0.

ДПІ у Голосіївському районі, не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 27.01.2005 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. у справі №25/260, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Голосіївському районі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2004 р. №000582626/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 110 460 грн., в тому числі: 73 640 грн. основного платежу та 36 820 грн. штрафних санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати позапланової документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість Філії "Конвент" підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва при здійсненні взаємовідносин з закритим акціонерним товариством "Електротехзбут" за період з 01.01.01 р. по 01.01.04 р." від 22.03.2004 р. №22/26-20/21693390 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 73 640 грн. за податковими накладними виданими ЗАТ "Електротехзбут". Податкові накладні виписані ЗАТ "Електротехзбут" не можуть братися до уваги, оскільки рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19.09.2003 р. визнано недійсними первинні бухгалтерські документи вказаного підприємства.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ЗАТ "Електротехзбут" за період листопад 2001 р. – травень 2002 р. стосовно придбання товару підтверджується документально, а саме накладними та податковими накладними.

Крім того, встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.11.2004 р. у справі №2-3023/03 визнано дійсними податкові накладні підписані від імені ЗАТ "Електротехзбут" та Філії "Конвент" підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва, на підставі саме яких і сформовано позивачем податковий кредит, а отже суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в тому, що зазначені податкові накладні підписані належною уповноваженою особою та відповідають вимогам п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість.

Поряд з цим, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії. не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірного віднесення позивачем сум податку у розмірі 73640 грн. до податкового кредиту за спірними накладними.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 27.01.2005 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. у справі №25/260 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 27.01.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. у справі №25/260 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 27.01.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. у справі №25/260 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.