Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Матолича С.В.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 23.07.2007р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.11.2007р. у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ЗАТ "Лисичанський машинобудівний завод" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі 44328,06 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 23.07.2007р. відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.11.2007р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Луганської області від 23.07.2007р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875 (далі Закон № 875) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Ст. 18 Закону № 875 декларує, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. З ст. 18--1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Судом достовірно встановлено, що визначеними вище органами, у 2006 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, самі інваліди безпосередньо не звертались для працевлаштування, та їм не було відмовлено у працевлаштуванні. Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності самого інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.ст. 18, 18-1 Закону № 875, а не підприємства на які покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць дія працевлаштування інвалідів.

Суд зробив обґрунтований висновок, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, в силу чого на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, за відсутність інвалідів які бажають працевлаштуватись.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду ґрунтується на всебічному, повному та об"єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Луганської області від 23.07.2007р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.11.2007р. у справі № 7/410 ад- без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.