Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Матолича С.В.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007р. у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Витязь" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Харкова, 23 травня 2007року звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Вітязь" штрафних санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році в сумі 9259,10 грн.

Постановою господарського суду Харківської області від 14.08.2007р. позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007р. апеляційна скарга задоволена, постанова господарського суду Харківської області від 14.08.2007р. скасована, ухвалене нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007р., Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007р., залишити в силі постанову господарського суду Харківської області від 14.08.2007р.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановив суд, згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2005 рік, що наданий відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідач у 2005 році становила 1 особу.

Відповідно ст. 19 Закону, відповідач у 2005 році повинен був створити одне робоче місце для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, зазначених відповідачем у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 р., середньооблікова кількість працівників - інвалідів у відповідача - 0 осіб.

Судом встановлено, що відповідачем не виконано норматив по створенню одного робочого місця для працевлаштуванню інвалідів.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника у 2005 р. становила 4629,55 грн. Таким чином, сума адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році становить 9259,10 грн.

Доказів направлення центру зайнятості листа з проханням направити інвалідів для працевлаштування, або ж звітів з зазначенням відомостей про потребу у направленні для працевлаштування інвалідів, відповідачем суду не надано.

Відповідно до копії листа центру зайнятості підприємство відповідача не зверталося з проханням направити інвалідів для працевлаштування.

Відповідачем не надано в суді доказів створення робочого місця для працевлаштування інваліда у встановленому законодавством порядку. Доказів добровільної сплати вказаної заборгованості або наявності підстав для звільнення його від відповідальності відповідачем суду не надано.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не вчинив передбачених законодавством дій щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, що свідчить про наявність вини відповідача як умови настання господарсько-правової відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Суд обґрунтував свій висновок посилаючись на те, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі за текстом - Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця .

Ст. 20 Закону встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форм власності і господарювання, де середньооблікова кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

П. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 (70-2007-п) , встановлено, що суми адміністративно-господарських перераховуються роботодавцями на рахунок, відкритий в органах Державного казначейства до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулось порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно ст. 18 закону, забезпечення прав_ інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману "працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі зазначених норм законодавства та встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню як підтверджені належними доказами та такі, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Проте колегія суддів вважає, що з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Судом першої інстанції правомірно встановлено факт наявності порушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, але судом не враховано, що санкції передбачені ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є господарсько-правовими санкціями.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 4 КМУ від 28 грудня 2001 р. N 1767 (1767-2001-п) "Про затвердження порядку "сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком N 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком N 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Колегією суддів встановлено, що Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Харкова звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Вітязь" штрафних санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році в сумі 9259,10 грн. 23 травня 2007 р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду.

Тобто, більш ніж через один рік після скоєння правопорушення ( 31.12.2005року ), крім того, більш ніж через один рік після граничної дати (15 квітня 2005 року) добровільної сплати підприємством відповідача штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що стягнення штрафних санкцій не можливе в зв'язку з тим, що строк, передбачений ст. 250 Господарського кодексу України пропущений.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку повинні застосовуватися правові норми, які діяли на момент скоєння правопорушення.

Відповідно до ст.58 Конституції закон не має зворотної сили.

Норми Закону України про внесення змін, щодо не застосування ст..25О ГКУ до штрафних санкцій передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", набрали чинності з 01.01.2006 року і тому до порушень за 2005рік застосовані бути не можуть.

Приймаючи до уваги, що позивачем був пропущений строк звернення до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Вітязь" штрафних санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році в сумі 9259,10 грн., колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Харкова.

Відповідно до ч. З ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до ч.1 п.1, 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої ін станції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч.2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, зазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та встановлене колегією суддів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити в силі постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007р.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об"єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції\ не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2007р. у справі № АС-38/294-07 - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.