Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у

складі:

головуючого:

Смоковича М.І.

суддів:

Весельської Т.Ф. Горбатюка С.А. Мироненка О.В. Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 14 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум відповідно до статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", -

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум відповідно до статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 14 серпня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради в Донецькій області щодо ненарахування щомісячної виплати в розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати за 2005 рік на користь ОСОБА_1відповідно до положень п.6 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради в Донецькій області за рахунок Державного бюджету з розрахункового рахунку управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради на користь ОСОБА_1недоотримані нею щомісячні виплати в сумі 1763, 90 грн. за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р.

У задоволенні позовних вимог про стягнення недоотриманих сум щомісячних виплат у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати за 2006 рік відмовлено.

Провадження у справі стосовно позовних вимог ОСОБА_1про стягнення недоотриманих сум щомісячних виплат у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати за 2001 - 2004 р.р. закрито у зв'язку з відмовою від позову в цій частині.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року постанову Селидівського міського суду Донецької області від 14 серпня 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить оскаржені судові рішення скасувати.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що позивачка є дитиною, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, і її батько ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії, який внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії, визнаний інвалідом ІІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також ОСОБА_1 внесена до Державного реєстру постраждалих громадян внаслідок Чорнобильської катастрофи, і має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) для дітей, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області проводило передбачені пунктом 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щомісячні виплати потерпілим дітям та їх батькам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) протягом 2001-2006 років у розмірі 3,30 грн.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач мав провести щомісячні виплати, виходячи з їх розмірів, встановлених Законами України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

З таким висновком судів погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1 - 6 статті 27 цього Закону, та їх батькам передбачено надання гарантованих державою компенсацій та пільг.

При цьому відповідно до пункту 5 статті 27 вищезазначеного Закону діти, які народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Згідно з вимогами пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" діти, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, мають право на щомісячні виплати в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.

Наявність у позивачки права на призначення їй щомісячних виплат в розмірі 50 процентів мінімальної заробітної плати є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" на відповідні роки.

Разом з тим, висновок судів щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення невиплачених сум щомісячної допомоги за 2006 рік є правильним з огляду на таке.

Пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію пунктів 6 та 8 частини першої статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

А тому незастосування відповідачем норм зупиненого Закону України не можуть бути визнані неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання дій управління праці та соціального захисту населення щодо виплати щорічної грошової допомоги за 2006 рік.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що судами при розгляді справи вірно встановлені фактичні обставини справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, постановлені у справі рішення є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 14 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1до управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум відповідно до статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.