К-10345/08 Про визнання дій незаконними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - 28.01.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду в Калінінському районі м. Горлівки (далі - УПФ) про визнання дій незаконними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФ про визнання неправомірною відмови відповідача провести перерахунок пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно зі ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Просив зобов'язати УПФ провести йому перерахунок пенсії, як інваліду 3 групи захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії з наступним збільшенням її розмірів у відповідності до діючого законодавства.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 6 березня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2008 року судове рішення суду першої інстанції скасовано і постановлено нове рішення, яким визнано неправомірними дії УПФ щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку основної та додаткової пенсії з 01.07.2007 р. Зобов'язано УПФ перерахувати ОСОБА_1 основну та додаткову пенсію відповідно до ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.07.2007 р. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить судове рішення скасувати.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 3 групи захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим йому була призначена державна пенсія відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 50 цього ж Закону.

Позивач отримує пенсію за ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір якої обчислений у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування пенсії у розмірах, встановлених ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але в проведенні перерахунку пенсій було відмовлено.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України (254к/96-ВР) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до чинної на час спірних правовідносин ст.50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст.54 вказаного Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону, є висновок суду апеляційної інстанції, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46 Конституції України (254к/96-ВР) ).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (2747-15) , у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд правильно не взяв до уваги посилання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Відповідно до ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та ст.ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно з ч.3 ст.67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому обґрунтованим також є висновок суду щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За правилами ч.1 ст. 222, ч.1 ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо помилки апеляційного суду у визначенні дати початку перерахунку основної та додаткової пенсії не дають підстави для скасування чи зміни вказаного судового рішення, оскільки як видно із позовної заяви позивач вказував на порушення його прав, в тому числі і на вказану дату.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, підстав для його скасування чи зміни немає.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду в Калінінському районі м. Горлівки залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2008 року - без змін.