К-34645/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ - 27.01.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Торезі на постанову Господарського суду Донецької області від14.08.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від16.10.2006 посправі№22/72а

за позовом Закритого акціонерного товариства "Ремоввугілля"

до Державної податкової інспекції у м.Торезі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ЗАТ"Ремоввугілля" звернулося до суду зі позовною заявою (зі змінами), в якій просить визнати недійсними податкових повідомлень-рішень від17.05.2005 №0000462341/0, від04.07.2005 №0000462341/1, від19.09.2005 №0000462341/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 149069,72грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 95 685,97грн., від19.09.2005 № 000050341/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 3 566,62грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1529,72грн., першу податкову вимогу від18.02.2006 №1/9, другу податкову вимогу від22.03.2006 №2/1, рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу від25.04.2006 №1986.

Постановою Господарського суду Донецької області від14.08.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від16.10.2006 посправі№22/72а - позов задоволено частково.

Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення від17.05.2005 №0000462341/0, від04.07.2005 №0000462341/1, від19.09.2005 №0000462341/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 149069,72грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 74463,58грн.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від19.09.2005 №000050341/2 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 3566,62грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1529,72грн.

Визнані недійсними першу податкову вимогу від18.02.2006 №1/9 та другу податкову вимогу від22.03.2006 №2/1 на суму в частині визначення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 244775,69грн. та з податку на прибуток підприємств в сумі 5096,34грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ"Ремоввугілля" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70грн.

При цьому судами встановлено, що ТорезькоюОДПІ була здійснена комплексна виїзна планова документальна перевірка дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ"Ремоввугілля" за період з 01.10.2003 по 31.12.2004 за результатами якої складений Акт перевірки від14.05.2005 №129/23-111, яким встановлені порушення:

пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" - за включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у жовтні-грудні2003року, січні-червні 2004року та вересні2004року податку на додану вартість, не підтвердженого податковими накладними, на суму 171617грн.

пп."а" пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" за включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у жовтні-грудні2003року, січні-липні 2004року, вересні2004року та листопаді 2004року податку на додану вартість в сумі 2282,57грн. за податковими накладними, які не містять обов'язкового реквізиту - порядкового номеру.

пп.8.1.2 п.8.1, пп.8.3.2 п.8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - за завищена балансова вартість основних фондів першої групи на початок розрахункового кварталу на суму 172852грн.

пп.8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - за нарахування амортизації на основні фонди, які не призначені для власного використання, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на 1603,53грн.

По закінченню перевірки 17.05.2005 ТорезькоюОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000462341/0, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 195631грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 97815,50грн. та №0000502341/0, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 11374грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3428,70грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались в адміністративному порядку, після чого 19.09.2005 ТорезькоюОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000462341/2 визначене податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 195631грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 97815,50грн. та №000050341/2, яким визначене податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 11374грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3331,90грн.

Крім того ТорезькоюОДПІ винесено першу податкову вимогу від18.02.2006 №1/9 та другу податкову вимогу від22.03.2006 №2/1. Також 25.04.2006 ТорезькоюОДПІ було прийняте рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу №1986.

Відповідно до встановленого, суди обґрунтували свої рішення п.1.7 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаючи, що право платника податку на податковий кредит може бути підтверджене тільки податковою накладною. Враховуючи, що в матеріалах справи наявні копії податкових накладних на загальну суму 146 787,15грн., які містять усі обов'язкові реквізити, суди визнали, що позивач належними доказами підтвердив своє право на податковий кредит відповідно до зазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Також враховуючи, що ДПІ під час перевірки були досліджені податкові накладні підприємства за період з 01.10.2003 по 31.12.2004, суди попередніх інстанції визнали, що податкові накладні, щодо яких виник спір, охоплені цим періодом, і тому визнано обґрунтованим віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 146787,15грн.

Крім того, посилаючись на ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди визнали, що відповідачем належними доказами не доведено, що позивач порушував Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) при декларуванні ПДВ.

Щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток суди дійшли висновку, що факти, встановлені Актом перевірки №14/23-111 за попередні періоди повинні доказуватися податковим органом на загальних підставах належними доказами, оскільки відповідно до ст. 72 КАСУкраїни обставини встановлені цим актом не звільнені від доказування, тим більш, що ці обставини не визнаються стороною, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, про недоведеність факту порушення платником податку вимог пп.8.1.2 п.8.1, пп.8.3.2 п.8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Щодо визнання недійсними першої податкової вимоги від18.02.2006 №1/9 та другої податкової вимоги від22.03.2006 № 2/1, суди послались на п.1.3 та п.1.10 ст.1, пп.5.2.4 п.5.2, абз.3 пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, судами зазначено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Таким шляхом, вказуючи на порядок направлення податковим органом платникам податку першої та другої податкових вимог, суди визнали їх недійсними.

Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від14.08.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від16.10.2006 посправі№22/72а, Державна податкова інспекція у м.Торезі, як правонаступник ТорезькоїОДПІ (далі–ДПІ), подала касаційну скаргу на зазначені судові рішення, які просить скасувати та відмовити в позові, обґрунтовуючи тим, що судами невірно надана юридична оцінка тому факту, що при проведенні перевірки позивача було виявлено включення до податкового кредиту витрат, підтверджених податковими накладними, оформленими з порушенням пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Крім того скаржник звертає увагу на те, що неможливо встановити, чи відносяться до складу валових витрат витрати на придбання ТМЦ по наданим податковим накладним (тобто характер використання придбаних ТМЦ у господарській діяльності підприємства.

Щодо податку на прибуток, скаржник зазначає, що позивачу необхідно було провести відповідні коригування у податковому обліку нарахування амортизації, а саме: зменшити балансову вартість Ігрупи основних фондів станом на01.10.2003 на 175040грн. щоб не призвело до завищення балансової вартості основних фондів.

Також скаржник вважає, що судами не вірно надана юридична оцінка тому факту, що спірні податкові повідомлення-рішення узгоджені 12.09.2005, так як позивач звернувся до суду не своєчасно.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення та обґрунтувавши висновки судів.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу п.1.3 ст.1 Закону України від21.12.2000 №2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (зі змінами та доповненнями) - податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. А пп.5.2.4 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

З наведених норм вбачається, що податкові вимоги можуть надсилатися платнику податків виключно за умови наявності у нього узгодженого податкового зобов'язання. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) також чітко встановлює, що у випадку оскарження платником податків нарахованого йому податкового зобов'язання в адміністративному чи судовому порядку таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим до закінчення процедури адміністративного оскарження чи, відповідно, до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення, тому вважає, що суд вірно дійшов висновку про безпідставність направлення позивачу податкових вимог.

Крім того згідно п.1.7 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від03.04.1997 №168 "Про податок на додану вартість" (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону).

Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що матеріалами справи підтверджено дійсність податкових накладних на загальну суму 146787,15грн., які містять усі обов'язкові реквізити, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що позивач належними доказами підтвердив своє право на податковий кредит відповідно до зазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Щодо визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, суд касаційної інстанції також погоджується із висновком про те, що факти встановлені Актом перевірки №14/23-111 за попередні періоди повинні доказуватися податковим органом на загальних підставах належними доказами, оскільки відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини встановлені цим актом не звільнені від доказування. Крім того враховуючи, що зазначені в Акті обставини не визнаються позивачем, та за недоведеністю факту порушення платником податку вимог пп.8.1.2 п.8.1, пп.8.3.2 п.8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суди попередніх інстанцій правомірно визнали обґрунтованими вимоги позову в цій частині.

Щодо визнання недійсними першої податкової вимоги від18.02.2006 №1/9 та другої податкової вимоги від22.03.2006 № 2/1, враховуючи вищезазначені норми пп.5.2.4 п.5.2, абз.3 пп.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", суд касаційної інстанції також погоджується із висновком судів що саме при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Таким шляхом, вказуючи на порядок направлення податковим органом платникам податку першої та другої податкових вимог, суди визнали їх недійсними законно обґрунтовано.

При цьому на спростування заперечень скаржника необхідно зазначити, що ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені межі перегляду судом касаційної інстанції, за якою суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже посилання на фактичні обставини справи, в обґрунтування правової позиції скаржника є помилковим, а тому безпідставним. Відповідно постанова Господарського суду Донецької області від14.08.2006 та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від16.10.2006 посправі№22/72а скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. А касаційна скарга висновків судів не спростовує.