К-9242/08 Про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток - 22.04.2009 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний торговий дім "Ізюмський оптико-механічний завод" (далі по тексту – позивач, ТОВ "МТД "Ізюмський оптико-механічний завод") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ізюмської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі по тексту – відповідач, Ізюмська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000122320/0 від 11.05.2007 р. та №0000122320/1 від 09.07.2007 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2007р. у справі №2-а-1713/07 (суддя Ральченко І.М.) позовні вимоги задоволено повністю; скасовано податкові повідомлення-рішення №0000122320/0 від 11.05.2007 р. та №0000122320/1 від 09.07.2007 р.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2008 р. у справі №22-а-1338/08 (головуючий суддя – Мельнікова Л.В., судді – Подобайло З.Г., Григоров А.М.) постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2007 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

ТОВ "МТД "Ізюмський оптико-механічний завод", не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2008 р. у справі №22-а-1338/08, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2007 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ "МТД "Ізюмський оптико-механічний завод" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11.05.2007р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1057372,80 грн., в т.ч. 621 984 грн. – основного платежу та 435388,80 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення – рішення до Ізюмської ОДПІ, прийняті рішення про залишення без задоволення скарги позивача, податкове повідомлення-рішення №0000122920/1 від 09.07.2007 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1057372,80 грн., в т.ч. 621 984 грн. – основного платежу та 435388,80 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті Ізюмською ОДПІ на підставі акту "Про результати планової виїзної документальної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародний торговий дім "Ізюмський оптико-механічний завод" за період з 01.03.2005 р. – 31.12.2006 р." від 28.04.2007р. №1169/2320/33327212 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" отримано від постачальника товар за ціною, вищою за звичайні ціні, внаслідок чого платником завищено суми валових витрат за IV квартал 2006 р. та занижено податок на прибуток у сумі 621984 грн.

Матеріалами справи встановлено, що у жовтні 2006 року позивачем на підставі договору №08-08 від 11.10.2006 року від постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмський оптико-механічний завод" отримано товар (лінзи зі скла БКСу 0,0 D68) в кількості 50160 грн. на загальну суму 3075811,20 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 512635,20 грн. (вартість за 1 штуку – 61,32 грн.).

ТОВ "МТД "Ізюмський оптико-механічний завод" та ТОВ "Ізюмський оптико-механічний завод" є пов’язаними особами у розумінні п. 1.26 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсними оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що порушення позивачем вимог п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відсутнє, оскільки відповідачем не було проведено співставлення фактичних договірних умов з іншими суб’єктами підприємницької діяльності в спірний період та за аналогічними умовами, як то передбачено п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 "Про оподаткування прибутку підприємств". У зв’язку з чим, звичайна ціна при вирішення даного спору не визначена податковим органом у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому не може вважатися обґрунтованою.

З такими висновками суду першої інстанції правомірно не погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Так, при проведенні перевірки, податковий орган послався на порушення позивачем вимог п.п. 7.4.2. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якої витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи, визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

За приписами п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпункт 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до п.п. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, – також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Підпунктами 1.20.3 – 1.20.5 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг.

В усіх інших випадках суб’єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у п.п. 1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 303 від 18 червня 2001 року (z0539-01) , зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 23 червня 2001 року № 539/5730 (z0539-01) , відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги) що реалізована не пов’язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Визначення звичайної ціни, тобто обґрунтування відповідності застосовуваних підприємством цін рівню справедливої ринкової ціни, починається з визначення товару, його основних характеристик для співставлення.

Встановлюючи порядок застосування методу співставних цін, законодавець не передбачив пріоритетності використання інформації про договори, укладені суб'єктом господарювання з іншими, незалежними контрагентами.

Суб’єкт господарювання може самостійно вибирати коло договорів, умови яких він вважає співставними (з належною аргументацією, що ґрунтується на властивостях товару, умовах продажу, ситуації на ринку тощо).

Під час перевірки позивача податковий орган має право надати запит, а керівник підприємства зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін, або посилатися на абзац 1 п.п.1.20.1 п.1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким, якщо не встановлено законом і не доведено інше, звичайною ціною вважається ціна договору.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач на запит податкового органу відмовився обґрунтовувати рівень договірних цін, скориставшись правом посилання на норми абзацу 1 п.п.1.20.1 п.1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що підтверджується листом №1904/07 від 19.04.2007 року.

Також правомірним є висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем не спростовано аргументів відповідача про невідповідність договірних цін на лінзи окулярні зі скла БКСу 0,0 Д68 мм рівню звичайної ціни, яка на 49,60 грн. більша, ніж встановлено Ізюмською ОДПІ у результаті перевірки ціни ідентичного товару у підприємств-виробників, а саме: Ізюмського казенного приладобудівного заводу та Державного заводу офтальмологічної лінзи, які здійснювали поставку цього товару юридичним особам у м. Ізюмі.

Позивачем не складувався розрахунок та обґрунтування рівня звичайної ціни для внутрішнього використання, не приведені дані про застосування цього рівня при формуванні договірної ціни, наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) під час укладення договору від 11.10.2006 р. № 08-08 між ТОВ "Ізюмський оптико-механічний завод" та ТОВ "Міжнародний торговий дім "Ізюмський оптико-механічний завод".

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання позивача на висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 10778 від 15.11.2006 р., оскільки в зазначеному Висновку міститься обґрунтування ціни на лінзу за укладеним між позивачем та "Sanmax Interprises Limited" зовнішньоекономічним контрактом №410SА6 від 11.10.2006 року, у якому відсутні відомості щодо розрахунку, обґрунтування, економічних або інших причин (ділова мета) при формуванні ціни за спірною угодою №08-08 від 11.10.2006 р.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в тому, що формування позивачем валових витрат з урахуванням цін, які не мають під собою економічного змісту, є безпідставним.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2008 р. у справі №2-а-1713/07 (22-а-1338/08) не встановлено.

Головуючий	(підпис)	О.А. Сергейчук
Судді	(підпис)	М.І. Костенко
	(підпис)	О.М. Нечитайло
	(підпис)	Н.Г. Пилипчук
	(підпис)	О.І. Степашко