Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Корецької районної спілки споживчих товариств

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2007р. у справі № 2/229

за позовом Корецької районної спілки споживчих товариств

до Державної податкової інспекції у Корецькому районі Рівненської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача – Овдійчук О. О.,

відповідача – не з’явились,

Корецькою районною спілкою споживчих товариств подано позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Корецькому районі Рівненської області від 14.08.2006р. № 0000092350/2 про визначення суми податкового зобов’язання по єдиному податку в розмірі 199 грн., в т. ч. 29 грн. основного платежу та 170 грн. штрафних (фінансових) санкцій і № 0000082350/2 про визначення суми податкового зобов’язання по платі за землю в розмірі 1547 грн. 78 коп., в т. ч. 918 грн. 52 коп. основного платежу та 629 грн. 26 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 25.10.2006р. у справі № 2/229 позов задоволено.

В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що нарахування процентів банку не є виручкою суб’єкта підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, а тому на них єдиний податок нараховуватись не може; суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на землю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2007р. постанову від 25.10.2006р. по даній справі скасовано, в позові відмовлено повністю.

Постанова мотивована тим, що суб’єкт малого підприємництва для оподаткування єдиним податком повинен враховувати всі надходження, отримані на розрахунковий рахунок та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів, виручки від іншої реалізації, а тому відповідачем вірно визначено податкове зобов’язання зі сплати єдиного податку; суб’єкт малого підприємництва звільняється від сплати податку за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, в даному випадку позивачем земельні ділянки не використовувались для провадження господарської діяльності, так як здавались в оренду приміщення, які знаходились на земельній ділянці, а не земельні ділянки.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: ст. 3 ГК України, пп. 4.4.1. п. 4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. ст. 1, 3, 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень став акт від 12.05.2006р. № 1/2350/05431851 про результати виїзної планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р. в якому зазначено, зокрема, про заниження суми нарахування єдиного податку за 2003 рік в розмірі 15 грн., за 2004 рік – 9 грн., за 2005 рік – 5 грн. у зв’язку з заниженням позареалізаційних доходів – нарахованих відсотків банку, а також заниження нарахування плати за землю за 2004 рік на суму 57 грн. 62 коп., за 2004 рік – 860 грн. 90 коп. у зв’язку з передачею в оренду приміщень, розташованих на земельних ділянках.

Пунктом 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" передбачено запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абз. 5 п. 1 цього Указу).

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (абз. 3 п. 3 зазначеного Указу).

Таким чином розмір єдиного податку визначається в залежності від фактично отриманої суб’єктом підприємницької діяльності суми на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій безпосередньо з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а всі інші доходи такого суб’єкта, в т. ч. позареалізаційні, не впливають на базу оподаткування цим податком.

Відповідно до абз. 5 п. 6 вищеназваного Указу суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів): плати (податку) за землю. При цьому такий суб’єкт звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Як встановлено судами, податкове зобов’язання по податку на землю визначене позивачу за земельні ділянки під нежитловими приміщеннями, які здані в оренду на підставі відповідних договорів.

Операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає в себе не лише компенсацію витрат, але і відповідний прибуток орендаря, тому такі операції підпадають під визначення підприємницької діяльності, а платник єдиного податку – орендодавець – звільняється від сплати податку на землю.

Отже судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про неправомірність визначення відповідачем податкових зобов’язань позивача по єдиному податку та платі за землю.

За вказаних обставин, наявності порушень норм матеріального та процесуального права, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції – залишенню в силі як така, що скасована помилково.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Касаційну скаргу Корецької районної спілки споживчих товариств задовольнити.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2007р та залишити в силі постанову Господарського суду Рівненської області від 25.10.2006р. у справі № 2/229.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Ухвала складена у повному обсязі 30.01.2009р.

З оригіналом згідно