Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Гаманка О.І.

Головчук С.В.

Мойсюка М.І.

Юрченка В.В..

при секретарі судового засідання Міненку І.М.,

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тельманівського районного суду Донецької області від 16 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про призначення пенсії, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року.

Постановою Тельманівського районного суду Донецької області від 16 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2006 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Тельманівського районного суду Донецької області від 16 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ 11 листопада 1994 року, у віці 42 років. На час звернення до відповідача (08 липня 2005 року) позивачу виповнилося 52 роки, його загальний трудовий стаж складав не менше 25 років, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становила 12 років 08 місяців.

Відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (в редакції на час звернення позивача за призначенням пенсії) право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову посилались на те, що позивач на день звільнення з органів внутрішніх справ не досяг 45-річного віку і не мав 25-ти років загального трудового стажу, як це передбачено пунктом "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (у редакції від 04 квітня 2006 року) зі змісту, якої вбачається, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Однак, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки за змістом вказаної норми, в період з 01 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року, коли набрав чинність Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04 квітня 2006 року (3591-15) , незалежно від підстав та часу звільнення правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння).

Таким чином, колишні військовослужбовці мають право на призначення пенсії за вислугу років, якщо їх вік та трудовий стаж відповідає, зазначеним у пункті "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" умовам.

Позивач звернувся з заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у липні 2005 року, а до суду першої інстанції з даним позовом у лютому 2006 року, то при вирішенні даного спору необхідно застосувати зазначену норму Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) в редакції на час звернення позивача за призначенням пенсії.

Допущені судами порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Крім того, при новому судовому розгляді справи слід врахувати і те, що згідно статті 99 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року №1522 "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян" (1522-2006-п) з 01 січня 2007 року функції з призначення, виплати та перерахунку пенсій, особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) , передано територіальним органам Пенсійного фонду України. А тому суду слід вирішити питання про залучення до розгляду справи Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тельманівського районного суду Донецької області від 16 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.