К-32614/06 Про стягнення адміністративно–господарських санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів - 20.01.2009 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Салан" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006 у справі за позовом прокурора Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Салан" про стягнення адміністративно–господарських санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів,

У травні 2005 року прокурор Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Салан" про стягнення адміністративно–господарських санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 09.06.2006 в задоволенні позову прокурору Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позов прокурора Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено, внаслідок чого стягнуто з приватного підприємства "Салан" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 2514,29 грн.

У касаційній скарзі приватне підприємство "Салан" просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006 скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким відмовити прокурору Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в задоволенні позову, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга приватного підприємства "Салан" задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судового рішення.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 21 особа).

У відповідності з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (пункт 14 Положення).

Частиною 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення", також зобов’язано підприємства щомісяця подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації, як платника страхових внесків (форма звітності № 3-ПН).

Проте, як встановлено апеляційним судом, приватне підприємство "Салан", всупереч вищезазначених законодавчих норм, протягом 2005 року тільки сім разів подавало до Заводського районного центру зайнятості звіти за формою № З-ПН, у той час як названий звіт повинен подаватися щомісячно протягом звітного року, а також відповідачем не було повідомлено Головне управління праці та соціального захисту населення Миколаївської обласної державної адміністрації про створення робочих місць для інвалідів, внаслідок чого в останнього не було підстав для направлення інвалідів на працевлаштування.

Керуючись вимогами статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов’язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати, на думку прокурора Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, до відповідача повинні бути нараховані штрафні санкції у сумі 2514,29 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, про те, що відповідачем у 2005 році не повідомлено органи працевлаштування, про створення відповідних робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до підприємства відповідача інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, колегія вважає, що оскільки відповідачем не було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , то апеляційним судом було правомірно задоволено вимоги прокурора Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та стягнуто з приватного підприємства "Салан" штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на необхідність звільнення його від сплати внесків на підставі положень Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства" від 03.07.1998 № 727/98 (727/98) не приймаються до уваги, оскільки зазначений Указ звільняє від сплати внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів, а не штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу приватного підприємства "Салан" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2006 у справі за позовом прокурора Центрального району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Салан" про стягнення адміністративно–господарських санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів – без змін.