К-10101/07 Про скасування податкового повідомлення-рішення (податок з доходів найманих працівників) - 28.11.2008 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 27 листопада 2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28 березня 2007р.

у справі № 32/659-А

за позовом Повного товариства "Українська міжрегіональна каса взаємодопомоги"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У жовтні 2006р. позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом у якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 16.10.2006р. №0002721703/0 про визначення підприємству податковго зобов’язання за платежем – податок з доходів найманих працівників, на загальну суму 827825,54грн..

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Повне товариство "Українська міжрегіональна каса взаємодопомоги" не здійснювала нарахування та не виплачувала фізичним особам оподатковуваних доходів, тому воно не є і не може бути податковим агентом та нести відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб по позиковим операціям.

Постановою Господарського суду м.Києва від 27 листопада 2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28 березня 2007р., позовні вимоги були задоволені. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. стягнуто з Державного бюджету на користь позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що оскільки позивач за позиковими операціями не здійснював нарахування та не виплачував фізичним особам оподатковуваних доходів, то притягнення позивача до відповідальності за ненарахування, неутримання та несплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб по таким операціям не є правомірним.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій ДПІ у Голосіївському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Повне товариство "Українська міжрегіональна каса взаємодопомоги" здійснює свою діяльність згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) та належить до фінансових установ (ломбардів), що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями реєстраційних документів, основним видом діяльності вказаного підприємства є надання фінансових кредитів під заставу, оцінка заставленого майна, реалізація заставленого майна.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ломбард належить до фінансових установ, видом діяльності якого є надання фінансових послуг, в тому числі надання грошових коштів у позику на умовах фінансового кредиту.

Контролюючим органом було проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.10.2004р. по 31.03.2006р., про що складено акт №596/1-22-01-31627374 від 03.10.2006р..

Вказаною перевіркою податковим органом було встановлено, що в порушення п.1.2, 1.6, 1.15 ст.1, п.7.1 ст.7, п.8.1 ст.8, п.12.1 ст.12, п.17.2 ст.17, п.19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" позивачем не утриманий податок з доходів фізичних осіб у розмірі 275975,18грн. з сум, одержаних фізичними особами від підприємства у зв’язку з невиконанням вказаними фізичними особами своїх обов’язків щодо викупу закладених речей за договорами позики.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.10.2006р. №0002721703/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання в сумі 827925,54грн. в т.ч. 275975,18грн. основного платежу та 551960,36грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно умов типових договорів позики, що укладались між позивачем та не визначеним колом фізичних осіб, фізичні особи отримували від Повного товариства "Українська міжрегіональна каса взаємодопомоги" грошові кошти під забезпечення заставою з умовою наступного повернення такої ж суми грошових коштів.

Пунктом 7 вказаних договорів закладу майна до позивача передбачалось, що у разі невиконання Заставодавцем його зобов’язань за первинним договором позики у встановлений у ньому термін, Заставодержатель (позивач) набуває права розпорядження заставленим майном, а такюж звернення стягнення на предмет застави через його відчуження. У цьому разі Заставодержатель має право на свій розсуд реалізувати предмет застави від імені та за дорученням Заставодавця, або залишити його за собою.

Суми кредиту (позики) підлягають поверненню фізичними особами (позичальниками) позикодавцю і не можуть розглядатись як доходи фізичних осіб на підставі п.п. 4.3.23 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) де зазначено, що до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку не включаються і не підлягають відображенню в його річній податковій декларації доходи у вигляді основної суми кредиту, що отримується платником податку.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов’язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики.

Відповідно до ст. 19, ст. 25 Закону України "Про заставу" та ст. 589 ЦК України в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов’язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов’язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави.

Отже, на дату настання строку повернення позики і не повернення її позикодавцю у позичальника виникає заборгованість перед позикодавцем (а не оподаткований дохід), а у позикодавця – право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на майно шляхом набуття заставодержателем права власності на предмет застави (закладу) не є купівлею-продажем предмету застави і не ототожнюється з продажем об’єкту рухомого майна його власником (позичальником), тому не підлягає оподаткуванню на підставі ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Крім того, Закон не зобов’язує позивача здійснювати нарахування фізичній особі оподаткованого доходу за операцією по зверненню стягнення на предмет застави.

Після набуття позивачем права власності на предмет застави, позивач реалізовував вказані предмети застави до Держскарбниці як власне майно.

Крім того, матеріали справи містсть лист ДПА України від 16.01.2004р. №273/6/17-3116, яким податковий орган роз’яснює, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва – залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м.Києва від 27 листопада 2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28 березня 2007р. – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.