Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Сіроша М.В.

суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Фадєєвої Н.М., Чалого С.Я.

при секретарі: Капустинському М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Червоноградського міського центру зайнятості на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року у справі №2/398-19/57А за позовом Червоноградського міського центру зайнятості до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

Червоноградський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. про стягнення несплачених страхових внесків на випадок безробіття в сумі 13282,69грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем страхові внески для роботодавців з оплати праці найманих працівників не сплачувались, що є порушенням норм Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) та "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (2213-14) .

Постановою господарського суду Львівської області від 14 червня 2006 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року, постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі Червоноградський міський центр зайнятості просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та залишити в силі постанову суду першої інстанції, яку вважає законною та обґрунтованою.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки громадяни ОСОБА_2. та ОСОБА_3. були звільнені з роботи в день прийняття на роботу, тобто фактично не працювали, тоОСОБА_4 не повинна була сплачувати до Фонду страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Червоноградським міським центом зайнятості було проведено перевірку відповідача з питань правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за період з 03.09.2003р. по 15.12.2005р., про що складено акт від 15.12.2005р. №201.

В зазначеному акті вказано про те, що страхові внески відповідачем не нараховувались і не сплачувались, розрахункові відомості щоквартально не подавались, в зв'язку з чим позивачем було нараховано позивачу прострочену заборгованість в сумі 296,13грн., в т.ч. 282,19грн. донарахованих страхових внесків, пеню в сумі 24,06грн., а також штраф в сумі 12962,50грн. за неповне перерахування страхових внесків.

Відповідно до ч.2 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції Закону, чинної на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавець зобов'язаний, зокрема. своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески; надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому порядку про прийняття на роботу працівників, заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлені ст.. 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (2213-14) .

Статтею 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність реєстрації як платник страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату

страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками, у тому числі через ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, або неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

Як встановлено судами, відповідачем 03.09.2003р. укладено трудовий договір з ОСОБА_3., який цього ж числа зареєстрований в Червоноградському міському центрі зайнятості за №347. Також відповідачем 10.10.2003р. укладено трудовий договір з ОСОБА_2., який 13.10.2003р. зареєстрований в Червоноградському міському центрі зайнятості за №398 (а.с.23-24).

Пунктом 6 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року N 260 "Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою" (z0554-01) встановлено, що у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України (322-08) , про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір.

Однак, відповідач повідомив центр зайнятості про розірвання зазначених вище договорів в травні 2006 року, що підтверджується копіями відповідних заяв (а.с.59,61), тобто через 2,5 роки після їх розірвання та після звернення центру зайнятості до суду з даним позовом.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не виконувались вимоги Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) , а тому підставно задовольнив позов.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано помилково.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому зазначена обставина відповідно до ч.1 ст.226 КАСУ є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції

Керуючись ст.ст. 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Червоноградського міського центру зайнятості задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року скасувати.

Постанову господарського суду Львівської області від 14 червня 2006 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.