К-17423/07 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуто - 25.11.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 по справі № 6/240

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барва"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (Державної податкової інспекції у м. Кіровограді)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (далі ОДПІ) від 08.07.2004:

№ 0001422310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 161 550 гривень по основному платежу 107 700 гривень та штрафні санкції - 53 850 гривень;

№ 0001432310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15 987 гривень по основному платежу 10 458 гривень та штрафні санкції 5229 гривень;

№ 0001442310/0 про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі на загальну суму 1341 гривень,

винесених за наслідками документальної перевірки ТОВ "Барва" (далі ТОВ), за результатами якої складено Акт від 06.07.2004 № 151-23/1-13740595, де зазначено про порушення ч. 3 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 7.9.6. п. .9. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2006 залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 по справі № 6/240 позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що договори, укладені між ТОВ "Барва" та суб'єктами підприємницької діяльності, не є договорами оперативного лізингу, і до даних операцій не можуть бути застосовані вимоги пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому посилаючись на ч. 3 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", договір від 11.10.1994 № 43 у спірних правовідносинах, судом визнано безповоротною фінансовою допомогою, де право фізичної особиОСОБА_4. на стягнення з ТОВ "Барва" визнано таким, що виникне не з моменту фактичного внесення грошових коштів до ТОВ "Барва", а з моменту витребування вказаної суми.

Висновок відповідача про порушення позивачем п. 8.8 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за віднесення до складу валових витрат позивачем витрат на поліпшення об'єкта оперативної оренди готелю "Україна" судом визнано таким, що зроблено без врахування вимог п. 2.10 договору, відповідно до якого площі, отримані позивачем після проведення капітального ремонту та реконструкції будівлі понад вказаних в договорі, є власністю позивача. Відповідно визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість також є неправомірним.

Апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції повністю.

Не погодившись із постановою Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2006 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 по справі № 6/240, Державна податкова інспекція у м. Кіровограді (правонаступник відповідача, визнаного постановою суду) (далі ДПІ) подала касаційну скаргу. ДПІ не погоджується із висновком судів і просить скасувати судове рішення та відмовити в позові, зазначивши обставини справи, які стали підставою для нарахування податкового зобов'язання, вказавши при цьому, що надані документи виготовлені вже після проведення перевірки з метою уникнення сплати донарахованих сум (сума договору складає 47 393,56 грн., тобто суму, яка вказана у Акті перевірки як сплачена понад встановлений розмір частки у статутному фонді, однак, справжня сума перевищення складає 47 393,15 грн., а вищевказана сума отримана внаслідок допущеної при розрахунках помилки).

Скаржник також звернув увагу на те, що судами не враховано висновків Вищого господарського суду України та його рекомендацій щодо дослідження платіжних документів на підставі яких внесено дану суму; яким чином даний платіж оформлено в бухгалтерському обліку; - чим порушено норму ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

На думку скаржника, висновки судів зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права (ч. 3 пп. 1.22.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), так як ДПІ вважає договори, на підставі яких нараховані податкові зобовязанння, договорами оперативного лізингу, а операції здійснені на підставі таких договорів є лізинговими (орендними) операціями, оскільки мають всі ознаки перелічені у відповідному визначенні у п. 1.18. та пп. 1.18.1 цього пункту Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . А той факт, що згідно вказаних договорів організатор також надає певні супутні послуги (прибирання, охорона), не позбавляє дану операцію ознак лізингової, так як відповідно з пп. 7.9.6. п. .9. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передача майна в оперативний лізинг не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. Також помилковим, на думку скаржника є висновок про те, що факт користування позивачем площами, які надавались для організації виставки-ярмарки на підставі договорів оренди, позбавляє дану операцію ознак лізингової у розумінні зазначеного Закону. Відповідно скаржник визнає правомірним донарахування податку на додану вартість, що стало наслідком включення до суми валового доходу сум за операціями по організації виставки-ярмарки.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що скарга є необґрунтованою та такою, що не відповідає діючому законодавству, а судові рішення такі, що винесені у відповідності із чинним матеріальним та процесуальним законодавством України, в результаті повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

Також зазначивши договори, які стали підставою нарахування податкових зобовязань, позивач послався на пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", вказавши дату збільшення валового доходу. Крім того, виходячи із специфіки відображення операцій бухгалтерським обліком, висновок скаржника, про сплив позовної давності, позивач вважає неможливим, так як умови, за яких виникає кредиторська заборгованість, та строки, що вираховують перебіг строків позовної давності, фіксації в бухгалтерському обліку не підлягають. Зазначену позицію позивач обґрунтував ст. 165 Цивільного кодексу УРСР, що була чинною на момент винесення оскаржуваних повідомлень-рішень, зазначивши, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Таким чином операції по отриманню і поверненню сум поворотної фінансової допомоги позивач визнає такими, що оподатковуються податком у порядку визначеному пп. 1.22.21 п. 1.22 ст. 1 та пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"за правилам, діючим на момент її надання, тобто станом на 01.09.2001, і відповідно не включається до складу валових доходів.

Крім того позивач зазначає, що ТОВ "Барва" отримано свідоцтво про право власності на 1/5 частини готелю "Україна", а отже придбані протягом 2001-2003 років будівельні матеріали віднесені до валових витрат у порядку пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ч.3 пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від 22.05.1997 № 283 зі змінами) (далі Закон № 283 (283/97-ВР) )- безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності. А згідно ч. 1 пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону № 283 - передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. Тобто як визначено ст. 292 Господарського кодексу України, - лізинг це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна.

Крім того згідно пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону № 283 - датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківський установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного падання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно згідно п. 5.1. ст. 5 Закону № 283 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Розглядаючи спірні правовідносини, необхідно врахувати, що підставою нарахування податкових зобовязань став договір безпроцентної фінансової позики від 01.09.2001, з врахуванням додаткової угоди від 09.11.2001, укладеного між ОСОБА_4. та ТОВ "Барва", про зобов'язання ОСОБА_4 надати ТОВ "Барва" безпроцентну цільову позику в розмірі 47 393,56 грн., яку зобов'язалося повернути протягом десяти років до 02.10.2011, де відповідно строк позовної давності на момент перевірки не закінчився. Сальдо на кінець періоду по Кт рахунку 55 - 47 393,56 грн. Отже відповідно операції по отриманню і поверненню сум поворотної фінансової допомоги оподатковуються податком у порядку визначеному пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 та пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього Закону № 283. Таким чином суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позиція відповідача про незаконне не включення позивачем 47 393,56 грн. до валового доходу, є неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Щодо позиції відповідача про заниження валового доходу від операцій то організації виставки-ярмарки суд касаційної інстанції також погоджується із обґрунтуванням судами даної операції нормами пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону № 283 та ст. 292 Господарського кодексу України, так як укладені між ТОВ "Барва" та суб'єктами підприємницької діяльності, не є договорами оперативного лізингу, і до даних операцій не можуть бути застосовані штрафні санкцій.

Також оскільки судами попередніх інстанції досліджені договори та щомісячні акти приймання-передач робіт (послуг), що підтвердили факт надання послуг, відповідно висновок про те, що позивач правомірно у відповідності до норм чинного законодавства включив ці суми до валового доходу є законним та обґрунтованим у відповідності до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону № 283.

Щодо віднесення до амортизаційних витрат досліджених судами витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкту оперативного лізингу, суди попередніх інстанції законно встановили правомірність такого віднесення в порядку, визначеному п. 5.1 та п. 5.2.10 ст. 5 Закону № 283. Крім того необхідно погодитись з висновком судів про те, що договори суборенди, за якими ТОВ "Барва" здавало приміщення в суборенду відповідним суб'єктам підприємницької діяльності, не містять жодних ознак договорів лізингу, оскільки майно, що було передане за цими договорами суборендарям не належить ТОВ "Барва" а лише використовується ним на умовах оренди.

З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, необхідно погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з боку позивача відсутні будь-які порушення чинного законодавства України у період з 01.01.2001 по 01.01.2004, а тому суди правомірно дійшли висновку про безпідставність та незаконність нарахування податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій. Відповідно постанова Господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2006 та ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 по справі № 6/240 скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. А касаційна скарга висновків судів не спростовує.