Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці і соціального захисту населення Краснодонської районної державної адміністрації Луганської області про стягнення допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення місцевого суду м. Краснодона Луганської області від 11 жовтня 2004 року і ухвалу апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2005 року,-

У липні 2004 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до управління праці і соціального захисту населення Краснодонської районної державної адміністрації Луганської області (далі - УПСЗН) про стягнення допомоги на оздоровлення.

Зазначала, що є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, а тому, за правилами статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XІІ (796-12) ), має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону виплата допомоги здійснювалась без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, а тому вважає, що з УПСЗН підлягає стягненню 7986,40 гривень заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення за 1996-2003 роки.

Рішенням місцевого суду м. Краснодона Луганської області від 11 жовтня 2004 року і ухвалу апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2005 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати та задовольнити позов і стягнути заборговані суми.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, має пільги, встановлені статею 48 Закону № 796-XІІ.

Відмовляючи у позові про стягнення допомоги на оздоровлення, суди виходили з того, що позивачеві у 1996-2003 роках УПСЗН проводило виплати допомоги на оздоровлення у розмірі 21,50 гривень, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) , яка і регулює спірні правовідносини.

Проте до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального і процесуального права.

У відповідності з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 48 Закону України №796-ХІІ передбачена виплата учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої групи, щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Законами України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати" на відповідні роки спірного періоду, Кабінету Міністрів було доручено до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного Бюджету України.

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України №836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом 1996-2005 років не змінювався і не відповідав розмірам мінімальної заробітної плати встановленим Законом України №796-ХІІ (796-12) та іншими законами України. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України №796-ХІІ.

У Законі України №796-ХІІ (796-12) викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвій рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України №796-ХІІ (796-12) , є безпідставним.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України №796-ХІІ (796-12) зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає стаття 48 Закону України №796-ХІІ та Закони України, якими були встановлені розміри мінімальної заробітної плати за роками.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Не можна погодитися з думкою судів у цій справі, що реальні можливості видаткової частини Державного бюджету в 1996 та наступних роках, коли Кабінетом Міністрів України було встановлено розмір допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, у сумі, еквівалентній 26,70 гривень, були однаковими.

Таким чином, висновки судів у частині необхідності здійснення виплат допомоги на оздоровлення в розмірах визначених постановою №836 не ґрунтуються на законі.

Окрім цього суди не звернули увагу і не обговорили питання застосування строку позовної давності до даного спору. Не досліджено і не проаналізовано Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів не можна визнати законними і обґрунтованими.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неповне з'ясування апеляційним судом дійсних обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення місцевого суду м. Краснодона Луганської області від 11 жовтня 2004 року і ухвалу апеляційного суду Луганської області від 12 січня 2005 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків і порядку, передбачених статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.