К-5802/07 Про застосування арешту активів - 09.04.2009 Прийняття

У липні 2006 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя звернулась до суду з позовом до Запорізького квартирно – експлуатаційного відділення про застосування адміністративного арешту активів на його рахунках строком на 8760 годин (365 днів).

Постановою господарського суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року в позові відмовлено.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 року постанову господарського суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року залишено без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 року також були внесені виправлення в абзац перший резолютивної частини постанови господарського суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року та викладено його в новій редакції.

В касаційній скарзі ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

На підставі поданих відповідачем у 2000 – 2003 роках розрахунків по сплаті податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за ним рахується заборгованість перед бюджетом на загальну суму 19574, 14 грн.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя прийняла першу податкову вимогу № 1/129 від 29 січня 2002 року та другу податкову вимогу № 2/264 від 08 лютого 2002 року.

Згідно Витягу з Державного реєстру застав рухомого майна 16 січня 2001 року виникла податкова застава на все рухоме майно та майнові права відповідача.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя провела перевірку відповідача з питань стану збереження активів, які перебувають у податковій заставі, за результати якої було складено акт № 65/24 від 28 лютого 2006 року.

В ході перевірки було встановлено порушення п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" внаслідок неузгодження з ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя операцій з оренди рухомого та нерухомого майна.

20 липня 2006 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя прийняла рішення про наявність обставин, які є підставою для застосування арешту у вигляді зупинення операцій на рахунку, та на підставі підпункту 9.3.9 п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" вирішила звернутись до суду із заявою про застосування до відповідача арешту у вигляді зупинення операцій на його рахунках.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідач на підставі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" звільняється від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а тому ним не могли бути порушені вимоги п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо узгодження операцій із заставленим майном з урахуванням того, що податкового боргу з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів він не має.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Арешт активів може бути застосовано, якщо платник податків порушує правила відчуження активів, визначені пунктом 8.6 статті 8 цього Закону (підпункт "а" підпункту 9.1.2 п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Пункт 8.6 ст. 8 вищезазначеного Закону передбачає узгодження операцій із заставленими активами, вичерпний перелік яких передбачений підпунктом 8.6.1 цього пункту.

Відповідно до п. 1.17 ст. 1 цього ж Закону податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк.

Згідно абзацу четвертого підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов’язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Таким чином, податкова застава виникає в силу закону на наступний день після настання граничного строку погашення суми податкового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні.

Підпунктом 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 (v002p710-05) у справі № 1-9/2005 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень пункту 1.17 ст. 1, ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (справа про податкову заставу) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , положення підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в частині поширення податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

Ці положення підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення, тобто з 24 березня 2005 року. При цьому Конституційний Суд України в своєму Рішенні зазначив, що розмір податкової застави повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. На думку Конституційного Суду України, поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов’язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Отже, податкова застава має поширюватись на активи платника податку, вартість яких відповідає сумі податкового боргу такого платника податку.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відповідач звільняється від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на підставі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", а тому у нього відсутня заборгованість з цього податку перед бюджетом, що свідчить про безпідставність направлення йому податкових вимог, поширення податкової застави на його активи та узгодження операцій із заставленими активами.

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" (в редакції, яка діяла на момент подання відповідачем розрахунків з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів) ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

В ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції, яка діяла на момент подання відповідачем розрахунків з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів) передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків. Цей Закон визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними і не відноситься до законів про оподаткування.

Спеціальним Законом з питань оподаткування податком з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є Закон України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) , в якому не передбачено таких пільг для військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у відповідача обов’язку по сплаті податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та не перевірили обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова господарського суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 року підлягають скасуванню, а справа відповідно до ч. 4 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову господарського суду Запорізької області від 16 листопада 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2007 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.