Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

при секретарі судового засідання: Семяністій С.Л.,

за участі представника відповідача: Ішутко С.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного контрольно-ревізійного управління України про визнання нечинним акту зустрічної перевірки, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного контрольно-ревізійного управління України на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 січня 2007 року,

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до контрольно-ревізійного управління України, в якому після уточнення позовних вимог, просив визнати нечинним акт зустрічної перевірки від 05 серпня 2004 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 липня 2004 року працівниками Головного КРУ України було проведено зустрічну перевірку між ТОВ "Міжнаціональне культурне агентство України" (в якому позивач ОСОБА_1 є засновником та генеральним директором) та ДТГО "Південно - Західна залізниця" з питання проведення розрахунків, за результатами якої було складено Акт перевірки від 05 серпня 2004 року. Позивач не погоджувався із складеним актом та стверджував, що акт складений ревізорами на підставі неперевірених даних і фактів та не відповідає фактичним обставинам справи. Просив суд визнати не чинним акт зустрічної перевірки.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 січня 2007 року, позов задоволено - визнано не чинним акт зустрічної перевірки від 5 серпня 2004 року стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнаціональне культурне агентство України".

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати та в задоволені позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов суди виходили з того, що при проведенні зустрічної перевірки, відповідачем допущено ряд порушень інструкції "Про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні", висновки ревізорів, викладених в резолютивній частині акту суперечать мотивувальній частині, не вказують на характер порушень, які допущені позивачем при виконанні договорів. Вказаний акт послужив підставою для відкриття стосовно позивача кримінальної справи за ознаками частини 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Крім того, суди вважають, що позивачем не пропущено процесуальний строк для звернення до суду за захистом своїх прав встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такі висновки судів не відповідають нормам процесуального права та зроблені на неповно з'ясованих обставинах справи.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 отримав акт зустрічної перевірки 11 серпня 2004 року, а до суду із адміністративним позовом останній звернувся 12 січня 2006 року. Однак, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки вказаним обставинам щодо визначення строку звернення до адміністративного суду.

Крім цього, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не з'ясували та не встановили, які права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 порушені оскаржуваним актом зустрічної перевірки, та не взяли до уваги, що проводилася перевірка діяльності товариства, а не фізичної особи ОСОБА_1

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить висновку, що суди попередніх інстанцій в повному обсязі не проаналізували наведені обставини справи та вирішили справу без їх перевірки та без надання їм належної правової оцінки.

Також судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" (1573/99) Головне контрольно-ревізійне управління України відноситься до центральних органів виконавчої влади. Тому за приписами частини першої статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа повинна вирішуватись в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів. Однак з матеріалів справи видно, що суд першої інстанції розглянув її одноособово.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення обов'язково скасовуються з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими, а тому й законними, вони підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини, які відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може встановлювати суд касаційної інстанції, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 січня 2007 року скасувати з направленням справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.