Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Бутенка В. І.,

Лиски Т. О. (доповідач),

Панченка О. І.,

Сороки М. О.,

Штульмана І. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовомОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Галицького районного управління юстиції м. Львова про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2005 року, -

У травні 2004 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Галицького районного управління юстиції м. Львова про зобов'язання вчинити певні дії щодо виконання рішення суду про стягнення аліментів та відшкодування моральної шкоди в розмірі 1025 грн.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 листопада 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2005 року, в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року № 697-V (697-16) передав її до Апеляційного суду Хмельницької області.

Суд апеляційної інстанції передав справу в порядку, визначеному п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі позивач ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа розглянута судами першої та апеляційної інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли під час розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.10.2001 до ВДВС Галицького РУЮ м. Львова було скеровано виконавчий лист Франківського районного суду від 03.04.1992 про стягнення з ОСОБА_2. на користь позивача аліментів в розмірі 1/4 частини всіх його доходів на утримання неповнолітнього сина Романа, 1989 року народження, до досягнення ним повноліття.

08.11.2001 державним виконавцем ВДВС Галицького РУЮ м. Львова було відкрито виконавче провадження, а 20.03.2002 - зроблено запит в МРЕВ ДАІ УМВС України, ЛОДКБТІ та ЕО, ДПА у Львівській області з метою встановлення майна, що належить боржнику та встановлення джерел отримання доходів, в т.ч. і з місця роботи.

Починаючи з часу відкриття виконавчого провадження, боржник ОСОБА_2. неодноразово попереджувався державними виконавцями про необхідність сплати заборгованості по аліментах, про що свідчать листи від 25.11.2003, 14.02.2003.

01.04.2003 за заявою позивача державним виконавцем до Галицького РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області було внесено подання про порушення проти ОСОБА_2. кримінальної справи за злісне ухилення від сплати аліментів за ст. 164 КК України.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 11.06.2003 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 164 КК України, та стягнуто на користь позивача заборгованість по аліментах в розмірі 1723 грн. за спірний період.

На виконання вироку суду згідно з виконавчим листом № 1-121 державним виконавцем 15.07.2003 відкрито виконавче провадження про стягнення з боржника на користь позивача заборгованості по аліментах в розмірі 1723 грн.

Отже, в провадженні ВДВС Галицького РУЮ м. Львова знаходиться два виконавчих провадження про стягнення аліментів з боржника ОСОБА_2. на користь позивача від 08.11.2001 та від 15.07.2003.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач визнала, що на день розгляду справи вчиненими діями відповідача борг по аліментам зменшено до 508 грн. і відповідач продовжує вчиняти дії по виконанню судових рішень.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачем були виконані обов'язки, покладені на нього Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , тому обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України колегія суддів,-

Касаційну скаргуОСОБА_1 відхилити, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 28 листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2005 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.