Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М. Є.

Гончар Л. Я.

Харченка В. В.

Черпіцької Л. Т.

Чалого С. Я.

розглянувши в порядку касаційного провадження в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Саламандра" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

11.06.2007 року позивач Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача приватного підприємства "Саламандра" адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в сумі 5974 грн. та пеню в розмірі 88 грн., в всього 6062 грн.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 06 липня 2007 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено за безпідставністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2007 року апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково. Змінено постанову господарського суду Закарпатської області від 06.07.2007 року в частині мотивів відмови у задоволенні позову та виключено з мотивувальної частини постанови посилання на нечинну на час розгляду справи редакцію ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", залишивши в решті постанову суду без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

За змістом ст.18 цього Закону забезпечення прав інваліда на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом її безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним та взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань з урахуванням його побажань.

Також наведений Закон не містить норм, які б встановлювали зобов’язання підприємства самостійно шукати працівників-інвалідів і відповідальність за відсутність таких працівників у зв’язку з відсутністю заяв про прийняття на роботу таких працівників.

З матеріалів справи вбачається, що ПП "Саламандра" інформувало районний центр зайнятості як орган, уповноважений здійснювати функції з приводу працевлаштування, шляхом подання щомісячних звітів про наявність вакантних робочих місць для інвалідів, а також листами повідомляло інші органи, які згадуються у вищевказаному Законі.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Таким чином, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Закарпатської області від 06 липня 2007 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2007 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.