Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Харченка В.В.

Суддів: Бим М.Є.

Васильченко Н.В.

Гончар Л.Я.

Шкляр Л.Т.

при секретарі: Мерзлому Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Тарутинської державної адміністрації на постанову апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2007 року по справі за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до районного Управління праці та соціального захисту населення Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про стягнення недоплаченої разової грошової допомоги учасникам бойових дій,-

У лютому 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовами до районного Управління праці та соціального захисту населення Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про стягнення недоплаченої разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Постановою Тарутинського районного суду Одеської області від 29 листопада 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2007 року постанову Тарутинського районного суду Одеської області від 29 листопада 2006 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції Управління праці та соціального захисту населення Тарутинської державної адміністрації в касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,. є учасниками бойових дій і мають право на пільги установлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій згідно посвідчень.

Відповідно до частини 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-Х11 зі змінами щорічно до 5 травня, учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком.

Згідно Постанови КМ України від 13.03.2002 року № 279 (279-2002-п) мінімальна пенсія за віком у 2003 році визначена у розмірі 47,3 грн.; у 2004 році мінімальний розмір пенсії за віком становив 50 грн. ( постанова КМУ № 544 від 15.04.2003 (544-2003-п) р); у 2005 році мінімальний розмір пенсії за віком становив 332 грн. відповідно до ст. 28 ч.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-4 від 09.07.2003 року.

З матеріалів справи вбачається, що кожен з позивачів отримав грошову разову допомогу як учасник бойових дій у 2003 році - 90 грн., у 2004 році - 120 грн., у 2005 році - 250 грн., що відповідає розмірам цієї виплати установленим Законами України "Про державний бюджет" відповідно - на 2003 рік від 26.12.2002 року ; на 2004 рік від 27.11.2003 року; на 2005рік від23.12.2004 року.

Положення вищевказаних Законів України "Про державний бюджет " відносно розміру разових грошових допомог до 5 травня ветеранам війни дійсно суперечать вимогам ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру щорічної до 5 травня разової допомоги ветеранів війни в розмірі 5-ти мінімальних пенсій.

Відповідно до частини другої ст. 95 Конституції України виключно Законом України "Про державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Частиною другою ст. 4 Бюджетного кодексу України встановленого при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу та Закону України "Про державний бюджет України"

Відповідно до вимог ст. 152 Конституції України, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року визнано неконституційними положення ст. 44 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік"

Ухвалення рішення Конституційним Судом України про неконституційність законів, інших правових актів або окремих їх положень тягне за собою втрату чинності лише цих актів або окремих їх положень з дня ухвалення рішення і не розповсюджується на закони чи інші правові акти, які прийняті після ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Враховуючи викладене, і те, що на момент виплати грошової допомоги позивачам за 2004 рік положення ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" не були визнані неконституційними, також те, що Конституційний Суд України не приймав рішень стосовно визнання неконституційними положень Законів України "Про Державний бюджет на 2003 рік " (380-15) та "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач виплатив позивачам згідно поточного фінансування за відповідною бюджетною програмою разову грошову допомогу, передбачену Законами України "Про Державний бюджет на 2003рік " (380-15) , "Про Державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) , "Про Державний бюджет на 2005 рік " (2285-15) і підстав для задоволення їх позовних вимог не вбачається.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Тарутинської державної адміністрації задовольнити, постанову апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2007 року скасувати, постанову Тарутинського районного суду Одеської області від 29 листопада 2006 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.