Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Усенко Є.А.

Костенка М.І.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Остапенку Д.О.

за участю представників

позивача: Єрмакова А.М.

відповідача: Глушка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (правонаступника Державної податкової інспекції у м. Миколаєві)

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2006 р.

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 р.

у справі № 15/58/06

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Фірми "Аура"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2006 р. позовні вимоги задоволені повністю. Визнано повністю нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Миколаєві від 05.07.2004 р. № 146/3-26-00307402/1996. Стягнуто з ДПІ у м. Миколаєві на користь ВАТ "Фірма "Аура" 85 грн. держмита та 118 грн. судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 р. постанову суду першої інстанції змінено та викладено абзац 3 резолютивної частини у редакції, за якою стягнуто з Державного бюджету України через УДК в Миколаївській області на користь АТВТ "Фірма Аура" витрати зі сплати державного мита в сумі 85,00 грн. В решті постанова залишена без змін.

ДПІ у м. Миколаєві подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 05.11.2008 р. допущено заміну сторони у справі – Державної податкової інспекції у м. Миколаєві на її правонаступника – Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.

ВАТ "Фірма "Аура" у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом від 31.12.2003 р. №327/26-209/00307402 позапланової документальної перевірки з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2000 р. по 01.07.2003 р. зафіксовано порушення вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зоб ов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, яке полягало у здійсненні реалізації основних засобів, які перебувають у податковій заставі.

Податковим повідомленням-рішенням від 05.07.2004 р. № 146/3-26-00307402/1996 на підставі п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачеві визначені штрафні санкції у розмірі відчуження активів 549529,14 грн.

Визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що накладення штрафних санкцій проведено з порушенням вимог п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, оскільки вказані норми не вимагають отримання попередньої згоди податкового органу для відчуження активів, що не знаходяться у податковій заставі. При цьому, суд послався на рішення Конституційного Суду України, в якому йдеться про те, що розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права, має відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що податкова застава виникла у підприємства на підставі Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 04.03.1998 р. № 167/98 (167/98) , 05.08.1998 р. у зв’язку з наявністю заборгованості у сумі 262297,71 грн. Запис про реєстрацію податкової застави у державному реєстрі застав рухомого майна здійснено 25.03.1999 р.

З посиланням на вимоги п.п. 18.1.1 п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181-III, за якими списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею (ст. 18 набрала чинності 21.02.2001 р.), суд апеляційної інстанції зазначив інші мотиви, з яких він погодився з неправомірністю визначення позивачеві штрафних санкцій у відповідності до вимог п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за відчуження активів без попередньої згоди податкового органу, а саме: заборгованість, яка виникла у позивача станом на 05.08.1998 р. і у зв’язку з якою виникла податкова застава, зареєстрована 25.03.1999 р., підлягала обов’язковому списанню податковим органом, а відтак, така податкова застава є припиненою.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими оскаржені судові рішення, оскільки вони постановлені при неповному з’ясуванні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Пункт 1.17 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" під "податковою заставою" визначає спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає у силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до приписів п.п. 6.2.3. п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов’язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обовяязок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Із змісту наведених норм закону випливає, що податкові повідомлення надсилаються з метою доведення до платника податків факту наявності несплаченого ним у строк узгодженого податкового зобов’язання та виникнення у зв’язку з цим податкової застави.

Як вбачається з акту перевірки, податкова інспекція зазначила про надіслання на адресу позивача першої податкової вимоги № 1/1 від 10.10.2001р. на суму 5882,89 грн. та другої податкової вимоги № 2/380 від 20.11.2001 р. на суму 43409,96 грн.

Суди попередньої інстанції не встановили: чи дійсно мала місце зазначена обставина; не з’ясували, який податковий борг став підставою для надіслання податковим органом вказаних податкових вимог; чи виникла у зв’язку з таким податковим боргом податкова застава активів у відповідному розмірі, та чи діяла податкова застава на час здійснення позивачем операцій з відчуження основних фондів та у якому розмірі.

При цьому, необхідно враховувати, що за приписами п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ право податкової застави виникає згідно із законом, тобто з підстав, визначених п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього Закону, а не з часу реєстрації податкової застави у державному реєстрі застав нерухомого майна. Невиконання податковим органом обов’язку безоплатно зареєструвати податкову заставу у державному реєстрі застав нерухомого майна, що передбачено п. 8.3 ст. 8 цього Закону, само по собі не може свідчити про відсутність податкової застави активів платника.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки зазначені порушення при вирішенні даного спору не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 КАС України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази, і, в залежності від встановлених обставин, здійснити розгляд справи у відповідності із нормами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.