Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська (далі - УПФУ в Артемівському районі міста Луганська) про визнання дій з нарахування пенсії незаконними, стягнення заборгованості по пенсії та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська на постанову Апеляційного суду Луганської області від 15 березня 2007 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФУ Артемівського району міста Луганська про визнання дій відповідача з нарахування йому пенсії незаконними, стягнути з відповідача заборгованості по пенсії за період з 1 травня 2004 року по 1 листопада 2006 року, зобов'язати здійснити перерахунок розміру пенсії відповідно до вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та перераховувати розмір пенсії в майбутньому, відповідно до вимог чинного законодавства.

Вимоги обґрунтовував тим, що він належить до першої категорії, як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнаний інвалідом 2 групи у зв'язку з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - Постанова КМУ № 1) виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно 19,91 гривні.

Позивач стверджував, що статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ встановлено, що він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Крім того, не проводить їх перерахунок після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як це передбачено частиною третьою статті 67 Закону № 796-ХІІ.

Крім того, позивач вказував, що він є інвалідом війни ІІ групи, тому відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції чинній з 1 січня 2006 року) він має право на підвищення пенсії на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та має право на підвищення пенсії у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції чинній до 1 січня 2006 року). Однак це підвищення йому не проведено.

Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Постановою Артемівського районного суду міста Луганська від 9 січня 2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 15 березня 2007 року, постанову Артемівського районного суду міста Луганська від 9 січня 2007 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Луганської області від 15 березня 2007 року та залишити без змін постанову Артемівського районного суду міста Луганська від 9 січня 2007 року.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Апеляційного суду Луганської області від 15 березня 2007 року без змін.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом ІІ групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ (796-12) , є висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) (254к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки суду апеляційної інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

З частини третьої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції чинній до 1 січня 2006 року, слідує, що інвалідам війни ІІ групи пенсії підвищуються у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком. Оскільки позивач є інвалідом війни ІІ групи, то він має право на підвищення пенсії у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, але до 1 січня 2006 року.

Відповідно до положення статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції чинній з 1 січня 2006 року інвалідам війни 2 групи пенсії підвищуються на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов обґрунтованого висновку щодо призначення пенсії в розмірі передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Водночас, суд апеляційної інстанції прийшов помилкового висновку щодо зобов'язання УПФУ Артемівського району міста Луганська в майбутньому робити перерахунок пенсії, призначеної позивачеві, оскільки суд не може наперед визначати протиправність не вчинених рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Тому в цій частині рішення апеляційного суду зміні з прийняттям нової постанови про відмову в позові в зазначеній частині.

Керуючись статтями 223, 225, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 15 березня 2007 року змінити в частині задоволення вимог щодо зобов'язання УПФУ Артемівського району міста Луганська робити перерахунок пенсії у відповідності до вимог законодавства та відмовити в позові в цій частині. В решті зазначену постанову залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Вер ховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.