Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Брайка А.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представників позивача – Самойленко Е.М., Васільєва Д.Є.,

представника відповідача – Тосік Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Славія"

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року

у справі № 8/338-АП-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Славія"

до Державної податкової інспекції у місті Херсоні

про скасування податкових повідомлень – рішень, -

У вересні 2006 року ТОВ фірма "Славія" звернулась до суду з позовом до ДПІ у м. Херсоні про скасування податкових повідомлень – рішень № 0004762301/0 від 14 червня 2006 року та № 0004762301/1 від 18 липня 2006 року.

Постановою господарського суду Херсонської області від 24 жовтня 2006 року позов задоволено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року постанову господарського суду Херсонської області від 24 жовтня 2006 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ фірма "Славія", посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року та залишити в силі постанову господарського суду Херсонської області від 24 жовтня 2006 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ДПІ у м. Херсоні, посилаючись на те, що постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року винесена з урахуванням фактичних обставин справи, без порушення норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ фірма "Славія" залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Херсоні провела невиїзну позапланову перевірку ТОВ фірми "Славія" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (розрахунковий рахунок) за лютий 2004 року, за результатами якої було складено акт № 1872/23-6/21292952 від 07 червня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, підпункту 7.4.1 п. 7.4, підпункту 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за лютий 2004 року на 68 748, 61 грн.

14 червня 2006 року ДПІ у м. Херсоні на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0004762301/0, яким ТОВ фірмі "Славія" визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 103 122, 91 грн., 68 748, 61 грн. – основний платіж та 34 374, 30 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Вказане податкове повідомлення – рішення було оскаржено в адміністративному порядку, за результатами якого ДПІ у м. Херсоні прийняла податкове повідомлення – рішення № 0004762301/1 від 18 липня 2006 року, яким ТОВ фірми "Славія" визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 103 122, 91 грн., у тому числі 68 748, 61 грн. – основний платіж та 34 374, 30 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач сформував податковий кредит за наслідками операцій з ТОВ "Митра-Агро" без порушень вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що свідоцтва платників податків постачальників ТОВ "Митра-Агро" (ТОВ "Орвен" і ТОВ "Троп-Сап") були анульовані з моменту реєстрації, тобто постачальники ТОВ "Митра-Агро" не були платниками податків і не мали права складати податкові накладні, що свідчить про безпідставність включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість від цих постачальників.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (абзац перший підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Згідно з підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищезазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону).

Таким чином, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару (робіт, послуг) при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Абзацом першим підпункту 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (абзац перший підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи те, що позивач сплатив суму податку на додану вартість в ціні придбаного товару, вартість якого була включена до валових витрат, на підставі податкових накладних, виписаних зареєстрованим платником податку на додану вартість ТОВ "Митра-Агро", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 68 748, 61 грн. за наслідками операцій придбання соняшнику у ТОВ "Митра-Агро".

При цьому суд першої інстанції вірно посилався на те, що у випадку, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та виконав усі передбачені законом умови.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції помилкового скасував рішення суду першої інстанції, що є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року підлягає скасуванню, а постанова господарського суду Херсонської області від 24 жовтня 2006 року підлягає залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Славія" задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 грудня 2006 року скасувати, а постанову господарського суду Херсонської області від 24 жовтня 2006 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.