Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О.,

Панченка О.І., Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання нечинним рішення про передачу квартири з державного житлового фонду в приватну власність, -

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до суду із вказаним позовом, в якому просили визнати нечинним пункту 25 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 129 "Про приватизацію державного житлового фонду" від 27 квітня 2005 року, яким АДРЕСА_1 передано у спільну сумісну власність наймачу ОСОБА_4 та її онуку ОСОБА_3, а також нечинним свідоцтво про право власності, видане на підставі п. 25 зазначеного рішення.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2007 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір по суті, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що дана справа є адміністративною.

Однак такий висновок є помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм процесуального права.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до ст. 15 Житлового кодексу Української РСР, виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті:

1) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду;

2) керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради;

3) здійснюють управління житловим фондом місцевих;

4) здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду;

5) здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях, затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов;

6) приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду;

7) здійснюють облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджують списки осіб, які вступають до житлово-будівельного кооперативу, і рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про прийом до членів кооперативу та про надання квартири;

8) здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу, що суперечать законодавству;

9) приймають рішення про включення жилих приміщень до числа службових, затверджують рішення загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених про включення жилих приміщень у будинках колгоспів до числа службових і перелік категорій працівників, яким можуть надаватися такі приміщення;

10) видають ордери на жилі приміщення;

11) видають охоронні свідоцтва (броню) на жилі приміщення;

12) здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам;

13) подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень.

Виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

При цьому виконавчі органи місцевого самоврядування згідно із зазначеною вище статтею мають рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вони вступають у відносини щодо володіння, користування і розпорядження житловими приміщеннями.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника чи володаря житлового приміщення виконавчий орган місцевого самоврядування не є суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України, а являється рівноправним суб'єктом відносин, дії якого спрямовано на реалізацію свого права розпоряджатися нерухомим майном.

Судами встановлено, що предметом спору є рішення, прийняте з питань приватизації, тобто отримання у приватну власність житлового приміщення, на підставі невідповідності його вимогам закону та відновлення права користування частиною житлового приміщення.

Суди попередніх інстанцій, встановивши ці обставини, не звернули уваги на те, що у відносинах, які склалися між сторонами, вони мали рівні права та можливості стосовно набуття прав на спірне нерухоме майно, а відповідач в цих відносинах не здійснював владних управлінських функцій та не виступав як суб'єкт владних повноважень.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження житловим приміщенням, передачі відповідних прав щодо нього може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Оскільки підстави позову випливають зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов'язаний безпосередньо зі здійсненням владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.

Відповідно до ч.1 ст. 228 КАС України, судові рішення обов'язково скасовуються, а позовна заява залишається без розгляду або закривається провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Якщо ж провадження за заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково порушено, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України.

За таких обставин, згідно вимог ст. 228 КАС України, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі повинно бути закрито, що не позбавляє ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права звернутись із відповідним позовом до суду цивільної юрисдикції.

Керуючись ст.ст. 157, 220, 221, 222, 223, 228, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2007 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання нечинним рішення про передачу квартири з державного житлового фонду в приватну власність - закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що розгляд справи даної категорії відноситься до юрисдикції цивільного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.