Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Панченка О.Н.,

Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Чумаченко Т.А.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до виконавчої комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання рішення протиправним та визнання державних актів про право приватної власності на землю недійсними,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Київського районного суду міста Сімферополя від 27 вересня 2007 року та Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2007 року, -

У березні 2007 рокуОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим (далі - виконком Сімферопольської міськради), треті особи: ОСОБА_4,ОСОБА_2, ОСОБА_3, з позовом про визнання рішення протиправним та визнання державних актів про право приватної власності на землю недійсними.

Зазначала, що є власником земельної ділянки, площею 800 м-2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (поз. по ГП-29), що підтверджується Державним актом про право приватної власності на землю серії 1-КМ № 001080 від 23 січня 1998 року, виданим виконкомом Сімферопольської міськради 19 квітня 1998 року. Рішенням виконкому Сімферопольської міськради від 21 січня 1999 року № 21/1 земельній ділянці, належній їй, присвоєна вулична нумерація - Шейтлер, 22.

Наприкінці листопада 2006 року вона дізналася, що рішенням виконкому Сімферопольської міськради № 282 від 27 лютого 1998 року ОСОБА_4 надана земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також видано Державний акт про право власності на землю серії ІІ-КМ № 069127 від 12 квітня 1998 року на цю земельну ділянку. У подальшому ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 3 листопада 1999 року продала їїОСОБА_2, який продав ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 7 листопада 2006 року та на підставі Державного акту про право власності на землю серії КМ № 043140 від 6 листопада 2006 року.

Посилаючись на порушення її прав як власника спірної земельної ділянки, просила поновити строк звернення до суду за захистом порушених прав, визнати протиправним рішення виконкому Сімферопольської міськради від 21 січня 1999 року № 21/1 про надання земельної ділянки ОСОБА_4, а також визнати недійсними Державні акти про право власності на землю, видані ОСОБА_4 таОСОБА_2

Ухвалою Київського районного суду міста Сімферополя від 27 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2007 року, провадження у справі закрито з тих підстав, що спірні правовідносини не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

В обґрунтування касаційної скаргиОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини 1 статті 3 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України, до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 цього ж Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що справу не належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства, в зв'язку з відсутністю в ній публічно-правового спору.

Колегія суддів також погоджується з цим висновком, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язані з вирішенням питання права власності на спірну земельну ділянку, яке й відстоює позивач.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1, що на вирішення спірних правовідносин поширюється компетенція адміністративних судів, ґрунтуються на помилковому тлумаченні наведених вище правових норм та не дають підстав вважати, що судами під час розгляду справи порушено норми процесуального права або невірно застосовано норми матеріального права.

Керуючись статтями - 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвали Київського районного суду міста Сімферополя від 27 вересня 2007 року та Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.