Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Харківської митниці на постанову Київського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Харківської митниці про визнання відмови в пільговому оформленні автомобіля незаконною, -

У травні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просила визнати нечинною відмову Харківської митниці в пільговому митному оформленні належного їй автомобіля "Волга-3110", зобов'язавши відповідача здійснити пільгове митне оформлення транспортного засобу.

В обґрунтування позову заявниця вказувала, що відповідачем порушено вимоги пункту 12 статті 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилки) в Україну, митного оформлення і оподаткування особистих речей, товарів і транспортних засобів, які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" та статті 252 Митного кодексу України. Зокрема, відповідач відмовив їй у звільненні від оподаткування транспортного засобу "Волга-3110", ввезеного з Росії на територію України, з тих підстав, що заявниця не підтвердила документально факт постійного проживання на території Росії. Вважала, що така відмова не ґрунтується на вимогах закону, а тому просила суд задовольнити її вимоги усунувши порушення її прав власника.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2006 року, позов ОСОБА_1. було задоволено та визнано протиправним рішення Харківської митниці про відмову в пільговому митному оформленні автомобіля "Волга-3110". Зобов'язано відповідача прийняти рішення про митне оформлення вказаного автомобіля на пільгових умовах.

В касаційній скарзі Харківська митниця, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального права, просить постановлені по справі судові рішення скасувати.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Пунктом 12 статті 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" від 13.09.2001 року №2681-ІІІ (в редакції згідно із Законом від 30.11.2005 року) передбачено, що при ввезенні на митну територію України звільняються від оподаткування особисті речі, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну, в тому числі і механічні транспортні засоби (крім транспортних засобів за кодами 87.01, 87.02, 87.03, 87.04, 87.05 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності), в кількості однієї одиниці таких транспортних засобів по кожній товарній позиції на повнолітнього громадянина.

Статтею 1 цього ж Закону (далі - Закон №2681-ІІІ (2681-14) ) визначено, що постійним місцем проживання на території будь-якої держави є проживання там не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою та за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. є громадянкою України, у 1999 році виїхала до Російської Федерації, де отримала російське громадянство не виходячи з українського. В період проживання в Росії у 2000 році вона придбала автомобіль "Волга-3110", 1999 року випуску і зареєструвала його за місцем проживання 20.05.2000 року (а.с. 12).

В січні 2006 році позивачка повернулась до України на постійне проживання і ввезла на територію України належний їй автомобіль.

Проте, на думку відповідача, ОСОБА_1. не підтвердила документально факт постійного проживання на території іншої держави, а тому на неї не поширюються митні пільги, передбачені законом. В обґрунтування відповідач посилався на приписи Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон ї проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №231 від 31.03.1995 року (231-95-п) , положеннями яких встановлено, що для виїзду на постійне проживання за кордон у паспорті робиться відповідний запис, виїжджаючий здає свій паспорт громадянина України з позначкою про виписку з місця проживання. Під час видачі паспорта для зазначеної мети громадянину роз'яснюється вимога статті 21 Закону України "Про громадянство України", згідно з якою він зобов'язаний після прибуття на місце проживання за кордоном стати на облік у дипломатичному представництві або консульській установі України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає неприйнятною в даному випадку правову позицію відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року - порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.

Дійсно, позивачка залишила територію України з порушенням порядку, на який посилається Харківська митниця. Проте, на території Росії, законодавство якої допускає подвійне громадянство (стаття 62 Конституції Російської Федерації), ОСОБА_1. на законних підставах отримала російське громадянство та проживала там близько семи років.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, колегія суддів відзначає, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми статей 1 та 8 Закону №2681-ІІІ, оскільки ОСОБА_1. фактично довела суду, що постійним місцем її проживання до прибуття в Україну у 2006 році була територія іншої держави.

Отже, правильним слід визнати висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачка є особою, на яку поширюється дія Закону №2681-ІІІ (2681-14) щодо права на пільгове митне оформлення транспортного засобу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що судами попередніх інстанції було належним чином досліджено обставини справи, їм дана належна правова оцінка, що обґрунтовано доводами судових рішень та не спростовується доводами касаційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Харківської митниці - залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.