Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду від 14 вересня 2004 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2004 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Божківської виправної колонії №16 Полтавської області про стягнення грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди,

У грудні 2002 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом.

Зазначав, що проходив службу в Божківській виправній колонії №16 Полтавської області з 26 жовтня 1988 року по 01 лютого 2000 року.

При звільненні зі служби в органах внутрішніх справ йому не повністю виплачено грошове забезпечення. Просив стягнути з відповідача:

- грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 817,44 грн.;

- матеріальну допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року №452 "Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців" (452-98-п) , в розмірі 191 грн.;

- компенсацію частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строку його виплати в розмірі 1153,32 грн.;

- 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди;

- витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Полтавського районного суду від 14 вересня 2004 року, залишеним без змін ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2004 року, позов задоволено частково: стягнуто з Божківської виправної колонії №16 Полтавської області на користь позивача допомогу при звільненні 457 грн. та компенсацію частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строку його виплати в розмірі 1153,32 грн. В решті - відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та задовольнити позов в повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 26 жовтня 1988 року по 01 лютого 2000 року проходив службу в органах внутрішніх справ - в Божківській виправній колонії №16 Полтавської області. Звільнений зі служби в запас на підставі підпункту "ж" пункту 64 (за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

При звільненні не виплачено грошову допомогу та матеріальну допомогу.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що права позивача порушені в частині грошової допомоги при звільненні, тому вони підлягають поновленню зі сплатою компенсації частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строку його виплати.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) , в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, було передбачено, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільненим з військової служби або з органів внутрішніх справ через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Грошова допомога, передбачена цим пунктом, нараховується відповідно до посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням. Загальний її розмір не повинен перевищувати п'яти місячних посадових окладів.

Виходячи з того, що грошову допомогу при звільненні позивачу не виплачено, суди попередніх інстанції правильно стягнули її з відповідача з урахуванням вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.

Суди попередніх інстанцій прийшли до правильного рішення про те, що матеріальна допомога, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року №452 "Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців" (452-98-п) , не підлягає сплаті на користь позивача, оскільки вказаною Постановою затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Прикордонних військ, Національної гвардії, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, і її положення не поширюються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належить позивач.

Посилання позивача в касаційній скарзі не те, що при вирішенні питання про стягнення матеріальної допомоги суди не застосували положення Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) , не може бути прийнято судом касаційної інстанції, оскільки в предметом позовної вимоги ОСОБА_1 була матеріальна допомога, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року №452 "Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців" (452-98-п) .

Відповідно до статей 195 й 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суди апеляційної й касаційної інстанцій не можуть розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди й витрат на правову допомогу не знайшли підтвердження у справі, тому суди попередніх інстанцій правильно залишили їх задоволення.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для їх скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полтавського районного суду від 14 вересня 2004 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2004 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.