Головуючий у 1 інстанції - Кошкош О.О.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

зал судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Міронової Г.М.

суддів: Горбенко К.П., Лях О.П.

У вересні 2007 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними прийняті відповідачем податкове повідомлення № 0007461741/0/23166/10/17-213 від 12.03.2007 року та рішення № 43735/10/25-013-8 від 20.08.2007 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецькій області про визнання протиправними рішень було відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову скасувати, та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Згідно свідоцтва № 1263 від 22.11.2000 року позивач є адвокатом Адвокатського об'єднання "Донецька обласна колегія адвокатів" та займається незалежною професійною діяльністю. Відповідно до п. 2.1. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року (889-15) він є платником податку, як особа, що отримує прибуток від адвокатської діяльності, яку здійснює на території України.

У березні 2007 року позивач подав до податкової інспекції податкову декларацію за 2006 рік, складену за формою № 1. Заповнюючи розділ 1.3 декларації він вказав суму отриманого валового доходу в розмірі 5680 грн.; витрати, пов'язані з професійною діяльністю, в розмірі 2726,01грн. і визначив суму доходу, яка підлягає оподаткуванню в розмірі 2953,99 грн.

Податковим повідомленням № 0007461741/0/23166/10/17-213 від 12.03.2007 року відповідачем нараховано позивачу суму податкового зобов'язання за 2006 рік в розмірі 738,40 грн. За результатами апеляційного узгодження податкових зобов'язань, визначених цим рішенням, скарга позивача залишена без задоволення рішенням про результати розгляду скарги № 43735/10/25-013-8 від 20.08.2007 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався як на правову підставу на п.п.8.2.1 п. 8.2 статті 8, а також на п. 7.1 статті 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", вказавши, що даний Закон (889-15) не передбачає для осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, виключення із загального річного оподаткованого доходу будь-яких витрат.

У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні апеляційної скарги, з чим не погоджувався представник позивача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, рішення суду скасувати, виходячи з наступних підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

Тобто, процесуально - правовий аспект адміністративного позову виражається в тому, що він є зверненням до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів з боку суб"єкта владних повноважень у сфері публічно - правових відносин, найважливішою ознакою публічно-правових спорів є участь у них суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб"єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Колегія суддів вважає за доречне звернути увагу сторін на те, що одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є законність. Частина 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З 01.01.2004 року оподаткування доходів фізичних осіб регулюються нормами Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) від 22.05.2003 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.4.4.1. п.4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними і державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року, у випадку, якщо норма закону або іншого нормативно-правового акту, виданого на основі закону, або якщо норми законів або різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, рішення приймається на користь платника податків.

Колегія суддів вважає доречним звернути увагу на те, що до набрання чинності Законом України " Про податок з доходів фізичних осіб " (889-15) , доходи адвокатів підлягали оподаткуванню на умовах і в порядку, що й для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, тобто на підставі розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) .

Таким чином, колегія суддів зазначає, що з 01.01.2004 року при визначенні порядку оподаткування доходів від адвокатської діяльності потрібно керуватися нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , що регулюють оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності.

Крім того, статтею 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.10.1992 року "Про прибутковий податок з громадян" передбачено, що відповідно до цього розділу зазначеного Декрету (13-92) , оподаткуванню підлягають доходи громадян отримані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкт оподаткування в розділах 2 і 3 вищевказаного Декрету (13-92) .

Тобто оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід - різниця між валовим доходом і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки згідно п.22.1 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Декрет Кабінету Міністрів України від 26.10.1992 року "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) утрачає свою силу, крім розділу 4 у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, що застосовується з урахуванням положення п.9.12. ст. 9 зазначеного Закону і діють до вступу в силу спеціального закону з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Однак в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів відзначає, що у даному конкретному випадку податковий орган не надав до суду підстави правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що мають значення для справи, а тому ухвалене рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст виготовлено 22 липня 2009 року.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2009 року у справі № 2-а-796/08/0570 за позовом ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецькій області про визнання протиправними рішень - скасувати

Позовні вимоги ОСОБА_1- задовольнити.

Податкове повідомлення № 0007461741/0/23166/10/17-213 від 12.03.2007 року та рішення № 43735/10/25-013-8 від 20.08.2007 року Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецькій області - визнати протиправними.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення, а в разі складання і проголошення вступної та резолютивної частин постанови, з дня складення постанови в повному обсязі.