Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

26 травня 2008р. Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту позивач) подало до господарського суду Запорізької області позов про стягнення з підприємства Біленьківської виправної колонії №99 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Запорізькій області (далі по тексту відповідач) 7878 грн. 12 коп..

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на те, що у відповідача середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2007 році була менша, ніж встановлено нормативом, а тому він повинен був сплатити передбачені законом санкції в сумі 7751,02 грн.. Оскільки в добровільному порядку відповідач зазначену суму не сплатив, йому була нарахована пеня в розмірі 127 грн. 10 коп..

Постановою господарського суду Запорізької області від 21.07.2008р. у справі № 14/219/08-АП в задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована необґрунтованістю заявлених позивачем вимог, відсутністю вини відповідача в незабезпеченні нормативу працевлаштування інвалідів в 2007р., як однієї з обов'язкових умов настання відповідальності.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, неналежний аналіз судом наданих доказів та норм чинного законодавства, просить постанову скасувати та прийняти нову про задоволення вимог позову.

Відповідач в письмових запереченнях доводів апеляційної скарги позивача не визнав, і, вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Позивач та відповідач належним чином були повідомлені про день і час розгляду справи, правом на участь представників у апеляційному розгляді справи не скористалися, про поважність причин неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважає можливим справу розглянути без участі представників сторін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в різних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (далі Закон).

Статтею 19 цього Закону передбачається, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 20 Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

За даними, наведеними відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2007 рік (а.с.7), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становить 49 осіб. Відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , становить 2 особи. Фактично ж, у відповідача протягом звітного періоду працював один інвалід.

Позивач, розцінив даний факт як невиконання нормативу та нарахував відповідачу санкції в сумі 7 751 грн. 02 коп., а через їх несвоєчасну сплату нарахував 127 грн. 10 коп. пені за період прострочення з 16.04.2008р. по 26.05.2008р. (а.с.6).

Стягнення вказаних сум і стало предметом адміністративного позову.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 19 Закону, роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань (ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення").

Абзацом четвертим п. 2 ст. 19 цього ж Закону визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом (875-12) нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону.

Пріоритетним у даному випадку є саме питання працевлаштування інваліда - як спосіб реалізації конституційного права на працю та надання соціально-трудових гарантій людині з обмеженими можливостями.

Проте, працевлаштування особи, якій встановлено інвалідність, здійснюється не на будь-яких робочих місцях, а лише на таких, де створено необхідні умови праці для інваліда, виходячи з вимог Положення про робоче місце інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р. (314-95-п)

Зазначене вище дає підстави для висновку, що на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

З огляду на наведені правові приписи, на підприємстві працевлаштування інвалідів можливе лише за наявності подання підприємством інформації про вакантні робочі місця, на яких може використовуватись праця інвалідів.

У звітному періоді у відповідача працювала одна особа з обмеженими фізичними можливостями, і цей факт сторонами не заперечується.

Протягом 2007р. відповідач інформував центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, але інваліди відмовлялися від працевлаштування до відповідача, тому підібрати кандидатури для заповнення вакансій служба зайнятості не мала можливості (а.с. 29).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що неналежне виконання обов'язку в забезпеченні нормативу з працевлаштування інвалідів в 2007р. з боку відповідача відсутнє, а тому і відсутні правові підстави для стягнення з відповідача санкцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, і звертає увагу також на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач повністю утримується за рахунок загального фонду державного бюджету (а.с. 17).

В ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено порядок розрахунку та сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів. При цьому, в ч.1 цієї статті зазначено, що п оложення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів .

Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, норми чинного законодавства, що регулює питання надання соціальних гарантій інвалідам в Україні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки такі вимоги безпідставні та необґрунтовані.

Суд повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалив законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Тому, постанову суду від 21.07.2008р. у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими по справі доказами і не можуть бути підставою для скасування законної постанови суду.

Керуючись ч.3 ст. 160, п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення .

Постанову господарського суду Запорізької області від 21.07.2008р. у справі № 14/219/08-АП залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.

Повний текст ухвали виготовлено 21 липня 2009р..