К-21117/07 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - 25.03.2009 Прийняття

Постановою Господарського суду Донецької області від 16.10.2006 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2006 р., позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції м. Шахтарська від 6 червня 2006 року №0000192343/0-1216 та №0000202343/0-1215. Присуджено з Державного бюджету України на користь Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз витрати з проведення судової економічної експертизи у сумі 1658,80 грн. Присуджено з Державного бюджету України на користь "Аякс ЛТД" витрати зі сплати судового збору у сумі 3,40грн.

Шахтарська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про залишення позовних вимог без задоволення. Посилається на те, що судами дана неправильна оцінка обставинам справи. Вважає, що операції зі зворотною тарою, яка має родові ознаки, прирівнюється до операцій із купівлі-продажу товарів, наслідком яких є перехід права власності на тару, оскільки у разі отримання тари, яка має такі ознаки, припускається повернення не тих самих предметів, котрі були отримані від постачальника, а інших, можливо придбаних у третіх осіб з метою виконання договірних зобов’язань з повернення тари.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

На підставі акту перевірки Шахтарською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 06.06.2006р. № 000192343/0-1216 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 205001грн., у тому числі 132418,00 грн. основного платежу та 72583 грн. фінансових санкцій;

від 06.06.2006 р. № 0000202343/0-1215 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 15369 грн., у тому числі 10246грн. основного платежу та 5123 грн. фінансових санкцій.

Підставою для визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток у податковому повідомленні-рішенні №0000192343/0-1216 стали порушення позивачем вимог п. 1.31 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334.

Підставою для визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у податковому повідомленні-рішенні № 0000202343/0-1215 стали порушення позивачем вимог 3.1.1 пункту 3.1 статті З, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від З квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Вказані порушення пов’язані з операціями позивача зі зворотною тарою, які, на думку податкового органу, є операціями з купівлі-продажу товарів, оскільки їх наслідком є перехід права власності на тару, у зв’язку з чим позивач мав віднести вартість тари до складу валових доходів і валових витрат, включити податок на додану вартість з реалізації тари до складу податкового зобов’язання та здійснити облік даної тари при розрахунку приросту (убутку) запасів.

Тара, яка поставлена позивачеві з товаром на підставі низки договорів, укладених з постачальниками товару (ТОВ "Торговий дім "Марс", Київським колективним заводом безалкогольних напоїв "Росинка", ТОВ "Укрпивозбут", ПП "Віола", ТОВ "Співдружність", ТОВ "Агро сервіс") є зворотною тарою, яка пунктом 2 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), затвердженого Наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції від 02.10.2001 р. № 224 (z0866-01) , визначається, як тара багаторазового використання, що належить до вторинних матеріальних ресурсів і підлягає повторному використанню.

Відповідно до абз. 1 п. 4. розділу І Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання і Правил повторного використання дерев'яної, картонної тари та паперових мішків, затверджених наказом Міністерства державних ресурсів України від 16.06.1992 р. № 15, засоби упаковки багаторазового використання підлягають поверненню у 30-денний строк, якщо інший строк не передбачений спеціальними нормами цих Правил.

Згідно з умовами договорів при отриманні зворотної тари (ящиків, піддонів, склотари) до позивача не переходить право власності на неї. Зворотна тара є власністю постачальника, який її надає у користування покупцю, забезпечуючи свої права власності отриманою заставою і не є предметом купівлі-продажу у розумінні п. 1.31 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Отже, виходячи з приписів п.п. 7.9.1, п.п. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР у позивача не було підстав включати до складу валового доходу та до складу валових витрат (відповідно) кошти або майно, залучені/надані (відповідно) на підставі цивільно-правових договорів, що не передбачають передачі права власності на таке майно.

Оскільки у позивача при отриманні заставної тари не виникло валових витрат з її вартості, позивач не повинен був включати у розрахунок приросту (убутку) балансової вартості таких запасів, оскільки таке включення буде суперечити абз. 1 п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

Відповідно до п. 4.6. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі коли протягом строків, установлених Кабінетом Міністрів України, але у строки не більше дванадцяти календарних місяців з моменту отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.

У касаційній скарзі податкова інспекція посилається на те, що операції зі зворотною тарою, яка не має індивідуальних ознак, а має родові ознаки (дерев’яні ящики, паперові мішки, скляні пляшки та інші), прирівнюється до операцій з купівлі-продажу товарів, наслідком яких є перехід права власності на тару, оскільки, у разі отримання саме такої тари припускається повернення не тих же самих предметів, які були отримані від постачальника, а інших, можливо навіть отриманих (придбаних) у третіх осіб з метою виконання договірних обов’язків з повернення тари.

Судом касаційної інстанції така позиція податкової інспекції відхиляється, оскільки вона не обґрунтована нормами законодавства.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 16.10.2006 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.