Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Смоковича М.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 12 липня 2006 року,

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно - Західна залізниця") та Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації (далі - УПСЗН Овруцької РДА), в якому просила стягнути на її користь з ДТГО "Південно - Західна залізниця" невиплачені кошти за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі - Закон) шляхом списання з розрахункового рахунку управління праці і соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації.

Позов обґрунтовує тим, що проживає в м. Овруч, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та він є особою, яку віднесено до 3 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статей 37, 39 Закону такі особи мають право на отримання допомоги громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісяця, а також допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, у розмірі по 40 процентів мінімальної заробітної плати.

Однак за період роботи йому виплачувалась компенсація та доплати, що встановлені в Законі, не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про мінімальну заробітну плату", а в твердих сумах встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) , що на думку позивача призвело до порушення його прав.

Просив суд стягнути невиплачені кошти у розмірі передбаченому Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 20 квітня 2006 року позов задоволено. Постановлено стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" шляхом списання з розрахункового рахунку Управління праці і соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації на користь позивача допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та доплату до заробітної плати.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 12 липня 2006 року постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 20 квітня 2006 року скасовано, а в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і залишити в силі постанову першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 62 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" його застосування проводиться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) були визначені розміри виплат, якими й потрібно керуватися при виплаті компенсацій та доплат.

Такий висновок суду не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Згідно з статтею 37 Закону громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати. Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи.

Відповідно до статті 39 Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі дві мінімальні заробітні плати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, його віднесено до осіб 3 категорії, він проживає та працює в м. Овруч, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону, є висновки судів попередніх інстанцій про те, позивач має право на отримання вищенаведених доплат. Однак помилковими вони є в частині того, що розміри цих доплат повинні перераховуватись виходячи з розмірів встановлених постановами Кабінету міністрів України.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні цього спору застосуванню підлягають норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , норми Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати". Розмір мінімальної заробітної плати в період 2003 - 2005 років встановлювався законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" та підвищувався на відповідні роки законами України "Про державний бюджет України".

Отже, суду апеляційної інстанції слід було керуватися зазначеними законами, які мають вищу юридичну силу ніж наведена вище постанова Кабінету Міністрів України.

Суд першої інстанції також допустив порушення норм процесуального та матеріального права, а саме поклав зобов'язання на Управління праці і соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, хоча таке зобов'язання виникло б у цього відповідача лише після виплати Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" зазначених сум.

За таких порушень норм матеріального права оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

Справу необхідно направити до суду першої інстанції на новий розгляд, оскільки для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини та досліджувати нові докази, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 20 квітня 2006 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 12 липня 2006 року скасувати з направленням справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.