Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Панченка О.Н.,

суддів Горбатюка С.А., Лиски Т.О., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Міністра освіти і науки України Ніколаєнка Станіслава Миколайовича про визнання дій неправомірними за касаційною скаргою ОСОБА_1. на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2006 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1. у Дніпровському районному суді м. Києва пред'явив позов до Міністра освіти і науки України Ніколаєнка С.М. про визнання дій неправомірними.

В обґрунтування вимог зазначив, що 03 травня 2005 року та 03 червня 2006 року він звернувся до Міністра освіти і науки України Ніколаєнка С.М. із зверненням та заявою.

У зверненні він висловив свою позицію щодо недоцільності припинення Міністерством науки і освіти України фінансування Державного музею ливарного мистецтва, а в заяві висловив прохання оплатити йому період його роботи на посаді виконуючого обов'язків директора музею, коли він хворів і був тимчасово непрацездатним.

На це звернення та заяву у встановлені строки відповіді він не отримав.

Вважає, що така бездіяльність порушує його право на отримання відповіді та не відповідає вимогам статі 20 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Просив визнати бездіяльність неправомірною та зобов'язати відповідача розглянути його звернення та заяву.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилено. Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2006 року залишено без зміни.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1. просить ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 травня 2005 року та 03 червня 2006 року ОСОБА_1. надіслав Міністру освіти і науки України звернення щодо підпорядкування Державного музею ливарного виробництва Управлінню Міністерства освіти і науки України та щодо правового статусу цього музею станом на 2006 рік.

На звернення ОСОБА_1. Міністерством освіти і науки України за підписом заступника міністра Богомолова А.Г. були надані відповіді листами відповідно від 17 червня 2005 року № 1/11-3270 та від 07 липня 2006 року № 10/1-417.

Як видно з матеріалів справи ОСОБА_1. не заперечує, що відповіді відповідачем йому були надані, але, посилаючись на частину другу статті 16 Закону України "Про звернення громадян", вважає, що відповідь йому повинен надати Міністр освіти і науки України.

Проте такі вимоги ОСОБА_1. не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про звернення громадян" скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

ОСОБА_1. у своїх зверненнях не вказував на те, що він є інвалідом - учасником бойових дій і не надавав до звернень документів на підтвердження того, що він є особою, яка відноситься до однієї із названих категорій осіб.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суди дійшли вірного висновку про відсутність з боку Міністра освіти і науки України неправомірної бездіяльності.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не містять у собі посилань на наявність порушень чинного законодавства, які є підставами для висновку про те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального законів і що призвело або могло призвести до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Судові рішення є законними і обґрунтованими.

Відповідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстав для їх скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2006 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1. до колишнього Міністра освіти і науки України Ніколаєнка Станіслава Миколайовича про визнання дій неправомірними - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України, лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.